Степовий пірат
- Автор: Лубєнський Станіслав
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книги – ХХІ
- ISBN: 978-617-614-087-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Степовий пірат». Краткое содержание книги:
Поїхав Батько разом з усією свитою на весілля до свого похресника Грицька Кіся. Була там Галина й були двоє його братів — Савка і Григорій. Танцювали, співали й міцно пили, допоки не стало їм нудно.
«Беріть по тачанці, — каже Батько, — і їдьте за попом з попадею». Хлопці-махновці приїхали, грюкають у вікно. «Ходіть, отче, на весілля до Грицька Кіся, Батько гостинно запрошує». Вирваний зі сну, блідий як смерть батюшка Лоскутов аж перехрестився зі страху. Махновці у Бога не вірили, чорта не боялися, відмовити було неможливо. Він розбудив дружину і за мить з душею у п’ятах вони сіли до тачанки.
Їдуть через село, аж тут справді з хати лунає музика і співи. Господар кланяється, а на порозі вітає сам Махно. «Випийте за здоров’я Грицька, батюшко», — каже він і дає гостям по склянці спирту. Піп із попадею дякують і намагаються відмовитись. Батько сердито наморщився. «Не придурюйся. Ти ж за мене більший і здоровіший, а я п’ю і нічого. Бери і пий!» Лоскутов слухняно випив до дна, попадя — скільки змогла. Коли вже добряче випили, Махно наказав зіграти своє улюблене «Яблучко». Піп підібрав підрясник і почав так вибивати підборами, аж грива розвівалась. А як вже геть вибились із сил, Махно наказав тачанкою відвезти їх додому, — згадував у липні 1964 року Іван Пантелеймонович Шаповал.
(Випадок описано у книжці Івана Кушніренка
і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).
На Україні завжди в часи хаосу й безправ’я, голоду, війни і злиднів починалися масові вбивства євреїв. Традиція сягала часів козацьких бунтів, до великої різні дійшло, зокрема, під час повстання Хмельницького. Євреїв вважали експлуататорами, що разом із панами живуть за рахунок селян. Вони не обробляли землю й заселяли здебільшого міста, що на землеробській Україні додатково поглиблювало недовіру та відразу.
Влада підживлювала вроджений селянський антисемітизм. Євреїв не допускали ні до державного управління, ні до офіцерських посад в армії. Спровоковані антиєврейські виступи служили для розрядки суспільної напруги. Після подій у Кишиневі 1903 року, коли під час жорстокого нападу загинуло сорок сім євреїв, п’ятсот були поранені, а майже півтори тисячі будинків і крамниць зазнали руйнувань, подібні акти насильства в більшості світових мов почали називати словом «погром».
У 1917-1921 роках погроми вибухнули з лютістю, небаченою впродовж кількох століть. Євреїв переслідували всі армії, що діяли на території України. Зазвичай їх звинувачували у співпраці з комуністами. «В часи, коли соціалізм був ідеологією інтеліґенції, а націоналізм — старих правлячих кіл, юдофобія стала ідеологією мас», — пише в «Росії під більшовиками» Річард Пайпс. Вона промовляла головним чином до шовіністичних і фанатично православних казацьких загонів. Багато білих командирів сприймали цю війну як хрестовий похід проти диявольських більшовиків із семітськими рисами, що багато століть тому розіп’яли Христа. В ім’я боротьби за Бога й православну віру погроми не лише дозволялись, а нерідко й провокувались.
Збройні сили соціалістичної Української Народної Республіки так само не були вільні від антисемітизму. Солдати ефемерної держави знищили тисячі євреїв, серед них і родину Шльоми Шварцбарда, нікому тоді не відомого поета й анархіста. Світ почув про нього допіру 1926 року, коли він застрелив Симона Петлюру. Шварцбард зустрів його в ресторані Chartier, після того як кілька днів кружляв містом із фотографією президента УНР в екзилі. Він наблизився до столика, запитав: «Пан Петлюра?» — і випустив три смертельні кулі в президента, що їв обід. Після замаху спокійно здався в руки поліції. Мотивом свого вчинку він назвав помсту за погроми, хоча, ймовірно, діяв, підбурюваний радянськими спецслужбами. Про його звільнення клопотали навіть Анрі Берґсон і Альберт Ейнштейн. Успішно. Шварцбарда виправдали, а оголошення вироку супроводжувалось радісним вигуком публіки: «Vive la France!». Убивця Петлюри помер 1938 року в Кейптауні.
Також під шпичастими шапками червоноармійців поряд з нечисленними комуністами ховалися бідні, неосвічені і дезорієнтовані селяни та робітники. Тому нічого дивного, що і ця армія, проголошуючи свободу, рівність і братерство під егідою партії, була заражена вірусом антисемітизму.