Паперові міста

По вечері до мене зайшов Бен, і ми сіли грати у «Воскресіння». Приблизно що півгодини ми ставили гру на паузу і дзвонили Радарові, який у цей час був на побаченні з Анжелою. Ми залишили йому одинадцять повідомлень, кожне наступне з яких було ще дошкульніше і хтивіше за попереднє. Після дев’ятої до нас подзвонили у двері. «Квентине!» — покликала мама. Ми з Беном подумали, що це Радар, зупинили гру і вийшли. У дверях стояли Чак Парсон з Джейсоном Вортингтоном. Я підійшов, Джейсон мовив:

— Привіт, Квентине.

Я кивнув. Джейсон подивився на Чака, той глянув на мене і буркнув:

— Вибач, Квентине.

— За що? — запитав я.

— За те, що я наказав Джасперу розстріляти першокурсників сечею, — пробурмотів він. І додав по паузі: — І за байки.

Бен розкинув руки, немов збираючись із кимсь обійнятися.

— Ходи сюди, братан, — сказав він Чаку Парсону.

— Що?

— Ходи сюди, — повторив він. Чак зробив крок вперед. — Ну, ближче, — мовив Бен. Чак уже увійшов у будинок, зупинившись, напевно, за фут від Бена. І тут раптом Бен ні з того ні з сього вгатив Чаку в живіт. Той лише скривився і замахнувся, щоб відповісти.

— Братан, розслабся, — перепинив його Джейс. — Тобі ж не боляче було.

Потім він простягнув мені руку.

— Сміливий ти, братан, — мовив він. — Виродок ти, звісно. Але все ж таки!

Я потиснув йому руку.

На цьому вони пішли, точніше, поїхали на «лексусі» Джейса. Коли я зачинив двері, Бен заквилив:

— А-а-а! Любий Господи Ісусе, моя рука! — він спробував стиснути пальці в кулак і скривився. — По-моєму, він підручник до живота приклеїв.

— Це називається «прес», друже, — відказав я.

— Ага, чув я таке слово.

Я поплескав його по спині, й ми повернулися в мою кімнату догравати. Тільки-но ми почали, Бен сказав:

— Ти, до речі, зауважив, що Джейс сказав «братан»? Це ж я це слово відродив. Яка сила харизми, еге?