День повернення додому
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-4451-6
- Переводчик: Марта Томахів
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «День повернення додому». Краткое содержание книги:
— Готовий? — спитала вона в Чарлі, котрий сидів, підібгавши красиві ноги, обхопивши їх довгими руками, що аж вкрилися сиротами, та роззявивши рота, виставляючи на показ усі зуби.
— Отак от! — відьма глибоко втопила голку в праве око кажана. — Ну?
— Ой! — скрикнув Чарлі, ховаючи обличчя.
— Теперечки загорни його в бавовняну ганчірку… на ось, поклади до себе в кишеню, так і носи. Давай!
Він запхав амулет у штани.
— Чарлі! — зляканим голосом скрикнула Стара. — Чарлику! Де ти? Дитинко, я тебе не бачу!
— Ось де! — Він підстрибнув, і відблиск полум’я ковзнув по ньому червоними смугами. — Ось де я, Стара!
Хлопець шаленим поглядом витріщився на свої руки, ноги, груди, пальці:
— Ось де я!
Але в очах відьми ніби танцювали тисячі світляків, що вмережили своїм льотом дике нічне повітря.
— Чарлику, як же хутко ти зник! Швидкий, мов колібрі! Ну ж бо, Чарлику, вернися до мене!
— Та я ж нікуди не тікав! — заголосив він.
— І де ти є?
— Біля вогнища, вогнища! І… ти знаєш, я досі бачу себе. Мене ж видно!
Стара гойднулася на кощавих стегнах.
— Звісно ж, тобі видко самого себе! Про це відають усі невидимці. Як би інакше ти зміг їсти, ходити, минати все на своїй дорозі? От торкнися, Чарлику, до мене. Торкнися, щоби я тебе впізнала.
Хлопець стурбовано простягнув руку.
Жінка вдала, що аж підскочила від переляку, коли її зачепили його пальці.
— Ой!
— Хочеш сказати, не можеш мене знайти? — спитав Чарлі. — Чесно?
— І півгузничка твого не бачу!
Стара обрала собі деревину, на яку тепер витріщалася блискучими очима, намагаючись не дивитися на хлопця.
— Оце так фокус мені вдався цього разу! — зітхнула вона із подивом у голосі. — Отакої. Так швидко невидимці в мене ще не виходили! Чарлику, Чарлику, як ти там почуваєшся?
— Наче вода у гірському потічку — не сидиться мені на місці.
— Нічого, ще заспокоїшся.
Трохи згодом, витримавши паузу, Стара запитала:
— І що ти тепер робитимеш, Чарлику, коли став невидимим?
У хлопцевих думках роїлася ціла купа ідей. Пригоди зринали і витанцьовували в його очах, немов якийсь там бісівський вогонь, а роззявлений рот ніби промовляв, що то значило бути парубком, котрий уявляв себе гірським вітром. Ніби марячи, він промовив:
— Я бігатиму пшеничними ланами, спинатимусь на засніжені гори і крастиму кури по обійстях. Я тишком-нишком роздаватиму копняків рожевим підсвинкам. Щипатиму за ноги вродливих дівчат, коли ті спатимуть, і смикатиму їх за підв’язки в школі. — Чарлі витріщився на Стару, і краєм блискучих очей вона помітила лиху тінь, яка сковзнула обличчям хлопця. — І багато-багато чого іншого я теж робитиму. От побачиш.
— Тільки загадай до мене чіплятися, — попередила його Стара, — то ступиш на ґрунт непевний, мов крига напровесні. Мною не покеруєш. — А потім додала: — Що скажуть твої батьки?
— Мої батьки?
— Ну, ти ж не можеш явитися додому ось так. Перехарапудиш усіх там на світі. Мати гепнеться-зомліє, мов та деревина. Невже тобі кортить, аби вони тинялися хатою і постійно чіплялися через тебе, гукали щотри хвилини, хоч би ти й сидів собі в кімнаті у неї під боком?
Про це Чарлі геть не думав. Він одразу охолонув і, торкаючись до своїх кінцівок, тільки прошепотів:
— Чорт!
— Ти будеш дуже самотнім. Люди дивитимуться на тебе, як крізь склянку води, люди збиватимуть тебе з ніг, бо не бачитимуть. А жінки… Чарлику, жінки…
— Що, жінки? — ледве ковтнув він.
— Жодна жінка не вдостоїть тебе другим поглядом. Жодній жінці не хочеться, аби її цілували вуста невидимця, вуста, яких нізащо не знайти!
Чарлі, замислившись, колупав пальцем ноги землю.
— Ну, це ж тільки чари такі, — закопилив він губи. — Трохи розважуся… Я буду дуже обережним. Та й усе. Я не лізтиму попід ноги, копита, колеса фургонів і руку батька. Батько стріляє на перший підозрілий звук. — Чарлі кліпнув очима. — Якщо я ходитиму навколо невидимим, то одного прекрасного дня батько просто нашпигує мене шротом, немов якусь там гірську вивірку, яка шкребеться на порозі дому… Йой…
Стара кивнула, дивлячись на дерево.