Кришталеві дороги

А потім його спіткала ще прикріша несподіванка. Невідомим чином, — Курт забув, з чого саме, — розмова зайшла про професора Чоботарьова. Стало моторошнувато: як на представника Оргкомітету, Альошин знає надто багато! Може, його спеціально вирядили зустрічати доктора Гешке, аби спровокувати з якоюсь метою?

Навіть зараз, пригадуючи оту бесіду з росіянином, Курт відчув, як по спині поповз холодок. Отой натяк на Фріца Бітнера був такий прозорий, ніби…

“Стривай!.. — вражений несподіваною думкою, Курт підхопився з ліжка, припалив сигару. — Як міг Тшеботарьоф бути вчителем Альйошіна? Професор загинув у сорок першому році, коли Альйошін під стіл пішки ходив!.. Отже, то все була брехня! А наївний, довірливий Курт Гешке зовсім розкис. Ще трошки — і розповів би про уламок скла, який коштував життя двом людям. А звідти вже недалеко було б і до розповіді про геніальне відкриття професора Рудольфа Гешке… Який ти дурень, Курт! Який дурень!”

Він увімкнув світло, поглянув на годинник. Пів на першу за московським часом. От тобі й відпочив, — тільки прокрутився на ліжкові! А тепер навряд чи й до ранку заснеш. То, може, випити чарчину коньяку, щоб спалося?

Курт одягнувся, спустився ліфтом у ресторан. Вибрав затишне місце під пальмою.

Чи помилково, чи навмисне кельнер приніс йому не п’ятдесят, а двісті п’ятдесят грамів коньяку. Кельнер був статечний і такий офіційно-ввічливий у своїй недосяжній вищості, що Курт не наважився заперечити. А втім, він і не пошкодував: за першою чарочкою пішла друга… третя… Настрій кращав, прикрості забувалися.

Тепер уже Курт почав поглядати на відвідувачів. Власне, це було його перше знайомство з киянами — адже він бачив їх тільки у вікно автомашини по дорозі з аеропорту.

Ресторан — таке місце, де спостережливий чужинець може побачити значно більше, аніж можна гадати. На офіційних прийомах люди поводяться відповідним чином: і піджаки, і душі застебнуто на всі ґудзики. На вулиці квапляться кудись, маючи свої власні клопоти. А в ресторані забувається про справи й турботи; алкоголь знімає гальма і розв’язує язики; люди розмовляють голосніше й вільніше, розкриваються в своїй сутності значно швидше, аніж деінде.

Курт придивлявся, прислухався, зважував. Ззовні все видавалося таким же, як і на Заході: модерний інтер’єр залу, величні кельнери в чорних смокінгах, патлаті молодики з електрогітарами на естраді, екстравагантні зачіски жінок і вишукані костюми чоловіків. Але дивно вражала благопристойність, — так, так, по-іншому й назвати не можна! — стерильна благопристойність, яка панувала в цьому ресторані. Патлаті гітаристи не верещали й не кувікали, а співали мелодійних, хороших пісень; відвідувачі не горлали на весь зал, не хапалися за ножі та пляшки, щоб використати їх як вагомі аргументи в надто запальних дискусіях. І навіть закохані не цілувалися, а тільки не зводили одне з одного очей, — цілком байдужі до всього довколишнього.