На траверсі Бета Ліри

— Сідайте, — привітно запросив Триллінг. Револьс боязко сів на краєчок крісла.

— Розкажіть усе, — мовив Триллінг. Катіль мовчав.

— Нас ніхто не підслухає, — підбадьорював Триллінг, — а мене ви не бійтеся: я ваш друг.

Револьс повторив усе те, що сказав на допиті, протокол якого лежав перед Джоном.

“Схибнувся з розуму парубійко. І беззахисний, мов овечка”, — на мить відчувши щось схоже на жаль, подумав Триллінг.

Блідий і змучений, Катіль розповідав про біострум, породжений надзвичайно яскравими видіннями, і про електромагнітні поля, що поширюються з швидкістю світла.

— Але ж ви засвідчили на допиті, що це бог скарав Гуго Парчеллінга, — заперечив Триллінг.

— Так, а мене він вибрав своїм знаряддям, — з несхитною впевненістю відповів Револьс.

— Усе це ви мусите повторити перед присяжними, — суворо мовив Триллінг. — Бог вимагає, щоб ми завжди говорили правду, і тільки правду, — додав він, молитовно склавши руки і звівши погляд на стелю.

— Я знаю, — прошепотів Револьс.

— А тепер ідіть. Віднині з вами бзгдуть поводитись добре. Можете просити все, що вам потрібно.

— Дякую.

Револьса вивели. Ледь зачинилися двері, Триллінг крутнув верньєр відеофону термінового виклику. На екрані з’явилось обличчя начальника таємної поліції.

— Слідство закінчено. Для мене все зрозуміло, — значуще підкреслив Великий Хазяїн. — Організатор замаху на Парчеллінга — Катіль Револьс. Це небезпечний злочинець. Він розробив якийсь диявольський підсилювач біоструму мозку.

— Револьс зізнався в усьому?

— Поки що ні, але я певен, що зізнається. Так чи інакше, з судом і вироком не треба гаятись. Ви зрозуміли мене?

— Зрозумів, шефе…

Триллінг крутнув ручку. Екран поволі згас. Це видовище згасаючого екрана завжди викликало в пам’яті Триллінга кінокадри, передані на Землю космічною експедицією. Там показували пульсуюче сонце: воно поволі наповнювалося світлом, сліпуче спалахувало смарагдовим вогнем, після чого згасало — лише для того, щоб за кілька хвилин знову все повторилось… “Полетіти б куди-небудь за Плутон, — мрійно подумав Триллінг, — подалі від лихих намірів і людських пристрастей”. Наодинці, без свідків, Триллінг інколи дозволяв собі трохи посентиментальничать.

Він пригадав ранкову розмову з Парчеллінгом. Гуго виглядав цілком здоровим, але признався по секрету, що часом відчуває приступи незрозумілої слабості. А крім того, його мучить постійний страх перед грізною хмариною, що вразила його. Через той страх він боїться виходити з дому. А тим часом йому треба бути на біржі: там вирішується доля компанії. “Ти вже наглянь, будь ласка, Джоне, щоб там усе було гаразд”, — попросив його Парчеллінг, прощаючись. Триллінг запевнив, що подбає про все. “Стривай, голубе, я подбаю!” — подумав він, недобре посміхаючись.