На траверсі Бета Ліри
- Автор: Михановский Владимир Наумович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: “МОЛОДЬ”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «На траверсі Бета Ліри». Краткое содержание книги:
Ох, нарешті! Крижаний голос жінки-диктора звучав у його вухах, наче музика… Його експрес подавався для посадки в другому тунелі.
Револьс кинувся до поїзда. Тунель зустрів його пругким потоком кондиційного повітря і лункими голосами пасажирів. Експрес стояв на рівному бетонованому майданчику, що губився вдалині. Граціозний і легкий, він був схожий на гігантську видовжену краплю з тупим носом і витягненим хвостом.
В купе ще не було нікого. Полегшено зітхнувши, Катіль прилаштував чемодан під лаву й безсило сів на м’яке сидіння.
“Не мине й години, — подумав він, — як я буду в іншому кінці континенту. І надала ж мені лиха година їхати в цей проклятий Байамі! Наче не можна було підшукати кращого місця для відпочинку”. Правда, Катіль і собі не смів признатися, що на його вибір — куди податися відпочити — вплинула невелика газетна замітка під заголовком: “Наша Мерілін їде в Байамі”.
Вагон здригнувся. Почулося характерне шипіння: це сотні пневматичних швидкодіючих насосів почали нагнітати повітря під рівну, без будь-яких ознак коліс, підлогу експреса. Через хвилину на повітряній подушці товщиною в кілька міліметрів поїзд помчить з швидкістю, якої зовсім недавно досягали хіба що реактивні турбольоти.
Двері відсунулись, і в купе ввійшов чоловік у чорній: сутані.
— Добрий день, — сказав він Револьсу, витираючи піт. — Ну й парко сьогодні.
— Добрий день, отче, — відповів Катіль.
“Хвала богу, що попутник у мене священик”, — подумав він, витяг кишенькову біблію, з якою ніколи не розлучався, і заглибився в читання.
— Похвально, сину мій, — мовив прибулий, скидаючи сутану, під якою був легкий сірий костюм.
Катіль здивовано дивився на нього.
— А що? Змінився? — задоволений справленим враженням, чоловік зареготав. — Ну, давайте знайомитись. Чарлі Кноуп, актор.
— Актор? — вражено пробурмотів Катіль, невпевнено потискуючи дружелюбно простягнуту руку. — А як же…
— Що? — засміявся Чарлі, вказуючи на недбало кинуту сутану. — Це лише маленький камуфляж, не більше. Інакше не спекаєшся поклонників, особливо поклонниць. Ну, а до церковної особи придивляються менше, крім того, є змога закрити частину обличчя, не викликаючи підозри. Тепер моє маскування — до дідька, — сказав Чарлі, сідаючи навпроти Револьса. — Але тоді, певно, ні до чого й ваше? — Кноуп доторкнувся до біблії, що лежала на колінах Катіля.
— Це не маскування, — твердо відказав Револьс.
— Пробачте, — після невеликої паузи сказав Кноуп, — якщо я образив ваші почуття. Але в наш час так рідко можна зустріти віруючу людину…
— Нічого, я не образився.
— Ну, коли так, то ви повинні розпити зі мною пляшечку. І не думайте відмовлятися, — додав Кноуп, помітивши протестуючий жест Катіля. — Сподіваюсь, бог не заперечуватиме: це чудове вино з Іспанії.
Незабаром Катіль і Чарлі вже були найліпшими друзями.
— Ні, ти мені все ж поясни, — наполягав Чарлі, — як ти, інженер, освічена людина, можеш вірувати в бога! Це ж безглуздя. Ну, я ще розумію — вірувати для інших. Чого-чого, а святенництва в нашому суспільстві хоч відбавляй. Але ти… Ти ж віруєш насправді?
— Ти надто примітивно дивишся на речі, — сказав Катіль, допиваючи вино, — все надміру спрощуєш. Бачиш, люди часто вживають поняття, не вкладаючи в них ніякого змісту, або потворно викривлюють цей зміст. Ось ти кажеш — бог… А що таке бог? Звичайно, я не уявляю собі якусь всемогутню і всюдисущу істоту, котра все бачить, все знає і все може. Хіба мало наївних байок вмерло разом з стародавніми легендами? Це були дитячі роки людства.
— Але ж людство ген коли вийшло з дитячого віку, — вставив Кноуп.
— Саме так. І ти хочеш, певно, сказати, що космічні кораблі, які борознять простір, досі не зустрічали бога?
— Так. Ти вгадав.
— Це улюблений аргумент таких, як ти. А тим часом ідеться зовсім про іншого бога. Про того, який, можливо, — наперекір усім твердженням матеріалістів, — створює матерію з нічого. Який може змусити час текти в зворотному напрямку. Який дав електрону свободу волі, тобто дозволив йому ухилитися від законів електродинаміки.
— Хоч я і актор, — сказав Чарлі, — проте трохи цікавлюсь і фізикою, та хто нею тепер не цікавиться? І те, що ти мені ось тут наговорив, — це, пробач, просто мракобісся. І вже давно спростовано наукою.
— Ще раз кажу, що я вірую в того бога, котрий непізнаний до кінця, котрий розлитий в усьому навколишньому. Власне кажучи, бог — це природа, це кібернетика, це загалом все, що оточує нас. Але ж абсолютно все, навіть найдрібніші явища, взаємно зв’язане. І ці зв’язки надзвичайно складні. Чи знаєш ти, що, вдихаючи, ми, можливо, захоплюємо кілька молекул повітря, які видихнув у передсмертному зітханні Юлій Цезар? Втім, пробач, здається, я надто розфілософствувався. Хочеться трохи забутися. Ось що, Чарлі. Можу я тобі довірити одну таємницю?