Срібний павук

Переконавшись, що їхня поява справляє ефект, детективи Штефанчук та Гартль перестали соромитися того, що в однакових капелюхах, черевиках, сорочках і краватках виглядають, як два дурнуваті клоуни, і повні енерґії вирушили оглянути місце злочину — ювелірну крамницю «Хризофілія» та допитати потерпілих: старого ювеліра і — о-йо-йо-йой — його онуку, якщо вона схоче допитуватись.

Онука схотіла. Мало того, вона радісно зустріла працівників поліції — хоча обидва помітили, що Маріїна радість штучного походження, а насправді вона глибоко засмучена, її зазвичай насмішкуваті розумні сяючі сірим вогнем очі тепер виглядали погаслими тупувато-беззахисними, як у хворої вівці, утопленими до того ж у якусь надзвичайно прозору, але мертву рідину.

— Панове, — Марія намагалася говорити офіційно, хоча благальний тон їй не вдавалося приховати, — у нас велике горе. Нас обікрали.

— Ми знаємо, — говорив з нею Кароль, який ще якось собою володів, бо Гельмут остовпіло витріщився на Марію, як школяр на порнографічну картинку. — Ми тому й прийшли. Ми з поліції, якщо ви пам’ятаєте… Будь ласка, дайте нам список вкраденого, покажіть зламані замки, а ще б ми хотіли поговорити з власником крамниці, тобто з паном Пантелеймоном. До речі, де він?

При згадці про діда Марія заплакала.

— Каролю, Гельмуте, — вона геть втратила свою колишню поважність, — я боюся за нього, він так страждає, що на межі божевілля.

— Покличте, — сказав Гельмут, — ми його заспокоїмо.

Марія піднялася нагору, а детективи почали оглядати крамницю.

— Слухай, — здивувався Гельмут, — чого вони так побиваються, адже майже все на місці, вітрини не розбито, сейфи не зламано, дріб’язок золотий на місці?!

— Справді, — Кароль теж завважив, що жодних слідів пограбування у крамниці нема.

Згори спустився пан Пантелеймон. Детективи його ледве впізнали: неохайний, розкуйовджений, постарілий, однією рукою він спирався на свою онуку, а іншою немилосердно шматував ще недавно дбайливо пещену борідку.

Старий таки на межі. Детективи дуже делікатно почали розпитувати власника ювелірної крамниці про біду. Виявилося, що пограбували не власне крамницю, а горішнє помешкання. А вкрали лише один предмет, зламавши маленький потайний сейф у спальні пана Пантелеймона. Зловмисники скористалися відсутністю господарів — пан Пантелеймон з онукою ходили вечеряти в «Лукуллус» з нагоди родинного свята. Кароль і Гельмут одразу ж паралельно з вислуховуванням потерпілого почали міркувати, що це за свято було недавно в ювелірній родині, цілком можна припустити, що — день народження Марії, отож, по-перше, треба запам’ятати, по-друге, шкода, що вже цього року проминуло, по-третє, добре, що вже цього року проминуло, бо якщо вони знову подружаться, то вже не доведеться тратити страшенну силу грошей на подарунок цій Марії. Але треба слухати пана Пантелеймона.

— Украли, панове офіцери, одну-єдину річ! — І Пантелеймон почав детально описувати те, що у нього вкрали.