Срібний павук

— Аморальности, кажи вже, брате, прямо.

— Ні, — твердо промовив Єремія, — якби у нас був час, я би зумів вас переконати…

— Що вас цікавить? — холодно спитав єпископ.

— Ви знаєте.

— Справді, я знаю, бо така річ у нас одна, і ще кілька днів тому, коли вже стало зрозуміло, що замок Монсегюр нам не втримати, дехто з братів-досконалих пропонував піддати цю річ очисному вогню, але колективний розум переміг — було таке явище, є і буде, тож, знищивши символ, його не позбудешся. А тепер ви просите передати це вам?

— Так, ваша високознаносте, а за це ми мали намір запропонувати вам свободу і життя.

— Ну, щодо свободи, — єпископ співчутливо подивився на Єремію, — ніхто мені її не може ні дати, ні забрати, а щодо життя… Ви можете звільнити разом зі мною двісті п’ятдесят шість братів моїх?

— Ні, я прийшов звільнити лише вас, до того ж ціною власного життя: я мав би дати вам цю сутану домініканця, а сам залишитися тут.

— А як же ланцюги? — зацікавився єпископ.

— У мене є інструмент, — поплескав себе по пазусі Єремія.

— Ні! — єпископ вимовив це таким тоном, що Єремія усе зрозумів, — рішення остаточне. — А щодо речі, яка вас цікавить, — продовжував єпископ, — то я нічим не можу вам допомогти, її разом з іншими реліквіями забрали брати-досконалі Гюґо, Емвель, Екар і Кламен.

— Хто з них?

— Хтось із них, вони будуть володіти усіма реліквіями, святинями і таємними текстами по черзі. Отож, у кого саме тепер те, що цікавить вас, я не знаю. Тож прощай, брате.