«І бачив я звірину...»
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Эзотерика
Электронная книга - ««І бачив я звірину...»». Краткое содержание книги:
Велика Розпусниця, Апокаліпсис, Армагедон — це тільки метафори, за якими ховаються реальні історичні події та постаті кінця другого тисячоліття від Різдва Христового, які так чи інакше торкаються кожного.
Сатана приречений на самознищення. Якщо ліквідація ленінської гвардії стала нищенням сатани на матеріальному плані, то боротьба з різними течіями в літературі і мистецтві, наприклад, футуризмом, авангардизмом, кубізмом та іншим, нищила духовні основи сатанинства. Друга хвиля боротьби з окультною базою темних спалахнула за часів хрущовської відлиги. Проте модерністів фізично вже не винищували, дехто з них спливе на поверхню в часи «перебудови», але таких стовпів, яких породила «ніч людства», поміж них не виявилось.
Тим часом набирала обертів машина гуманізації суспільства — література. Метод соц. реалізму (багато хто й досі не знає до пуття, що це таке), попри велику шкоду для літератури, яка полягала в основному у формалізації художньої творчості, не заперечував аби в центрі уваги була людина. З’являється безліч позитивних героїв — від примітивних схем до повнокровних персонажів, які швидко (завдяки державним книговиданню і книгопоширенню) стають складовою свідомості найчитабельнішої людності світу.
Радянський егрегор з абсолютно чорного перетворюється на темно-сірий, а згодом у ньому з’являються шпарини.
Слід зауважити, що поряд із згаданими мною абстракціоністами, у цей період з’являється чимало видатних майстрів пензля і слова, образи і герої яких гуманізували людську природу, але на видноті світової історії залишилися абстракціоністи.
6. Водночас, коли у мистецтві йшло руйнування людської психіки, а в житті нищення людини, як виду, подібне втручання було і в неживу природу. Найвищий інтелект тогочасного людства намагався проникнути в глибини матерії. Австрієць Ервін Шредінгер (1887–1961) і німець Вернер Гейзенберг (1901–1976) розробляють теорію квантової механіки, українець Дмитро Іваненко (1904) дає теорію атомного ядра, росіянин Ігор Курчатов (1902–1960) відкриває спонтанний поділ ядра урану (1940), американець Роберт Опенгеймер (1904–1960) працює над створенням атомної (уранової) бомби (1942–1945), яку у серпні 1945-го скинули на Хіросіму й Нагасакі і яка усього за кілька хвилин забрала 150 тис. життів. Це була тільки перша ягідка. Другу — значно більшу створили у Радянському Союзі під керівництвом того ж Курчатова у 1953 р. Її було добротно апробовано на людях, тваринах, спорудах та військовій техніці. За всім тим стояла тінь Сталіна й Берії.
У 1946 р. в СРСР створили атомний реактор, який згодом використали на АЕС і криголамі, що мали ім’я Леніна. Сатанинській владі — сатанинської сили енергію. Але щоб управляти такою енергією, потрібні висока відповідальність, обов’язок і духовність. Адже йдеться про загрозу мутації людини вже не на художньому полотні, а в природі. Образи Пікассо, Далі та інших після Чорнобиля здаються не такими вже й химерними. Власне, твори кубістів, сюрреалістів і т.п. стали предвісниками хаосу не лише людської свідомості, а також її біологічної форми. Сатана розпочав нищити образ і подобу…
7. В астральному світі зараз змагаються дві сили: марксистсько-ленінський і національний егрегори.
На поверхні першого лежить популістська, але чітко сформульована ідея «вселюдської рівності», всередині ж його — ідея хаосу, а саме: рівність між обдарованим і нездарою, працьовитим і неробою, моральною особистістю і збоченцем. А над хаосом — трон Самаеля. Набутки культур та інтелекту тут визнаються тільки тоді, якщо вони не суперечать принципу Самаеля. Етносам відведено роль карт у руках шулера.
На поверхні другого лежить ідея, що засуджує право одного народу маніпулювати долею іншого, принцип збереження національної ідентичності, тобто заборона замулювати джерела родів і народів («рік»). Цим принципом опікується «ангел вод». Він не заперечує поєднання доль між представниками різних «джерел» і «рік», він тільки забороняє нищення, як і злиття, що є по суті також нищенням. Усередині цього егрегора лежить те ж саме, що й на його поверхні.
Ідея «вселюдської рівності» зорієнтована на тваринну складову (кама рупу — «червоне чудовисько в нас») окремої людини і всього суспільства. В епоху найгустішої тіні Темного сателіта і найбільшої його активності, коли матеріальний план людини вивищився над духовним, ідею цю підхопив обиватель — найчисельніша верства суспільства. Та вже тепер закінчується ніч людства, чорний егрегор «змія великого, вужа стародавнього» тане, а відтак і вплив його на земне життя дедалі слабкішає. Водночас настають сприятливі часи для прагнень і думок тих, кого винищено було імперським і червоним сатанинством. В Україні колись розрізнені магічні ланцюги Б.Хмельницького, І.Мазепи, С.Петлюри, М.Грушевського тепер уже гуртуються у великий егрегор. Його живлять ідеї мільйонів душ замордованих. Усі вони, без винятку, відстоювали свої принципи з божим наповненням у душі, тому й колір їхнього егрегора синьо-жовтий. Це він — уже нинішній егрегор вплинув на прийняття державної символіки у Верховній Раді. Власне, то був видимий перелом у силі впливу двох егрегорів на земну свідомість. З того часу червоний егрегор знесилюватиметься, аж до повного знищення, а синьо-жовтий набиратиме міці. Він є складовою світлого егрегора людства — Михаеля, якому судилося уже на початку третього тисячоліття повністю перемогти Самаеля тепер уже в земному світі.
Як реакція на танення чорного егрегора, у багатьох містах України почали виникати гуртки, товариства і навіть школи під символами Реріха, Блаватської та інших, ініціатори («вчителі»)яких мають одне завдання — виростити магічний ланцюг у даній місцевості, а вже з допомогою цієї астральної істоти впливати на свідомість людей земного світу. У такі товариства вступають люди з чітким мисленням і сильними думоформами, які цілком підкоряються волі вчителя, навіть не усвідомлюючи того. Завданням таких «трансляційних пунктів» є зашкодити формуванню національної ідеї в астральному світі. Їхні агенти роблять спроби нищити найвищі пріоритети, на яких тримається національна ідея, а саме опорочити Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку в матеріальному світі. І це не просто намагання нездари привернути до себе увагу (таке трапляється), це нищення фундаменту духовності, без якої немислима жодна нація, це спроба творення бездуховного конгломерату, якому в майбутньому визначено роль фігури на шахівниці, а не гравця. Та найбільшої шкоди національній ідеї завдає руйнування найміцнішої складової магічного ланцюга, як в астральному, так і в матеріальному світі — мови корінного етносу.
«І суджено мертвих…»
1. Слід застерегти читача: якщо апокаліптичні пророцтва щодо земного світу (13–18 глави) не стільки тлумачилися, як підтверджувалися реальними подіями, то в подальших текстах «Об’явлення…» йдеться про те, що має статися після нас. Отже тут можна тільки гадати. Але гадати, спираючись на попередній досвід, а саме: на знання деяких відповідників слів — «гілок» і «коренів», на знання аналогів, що їх вживав пророк, ну, і що надзвичайно важливо, — на розуміння впливу Темного сателіта на земний світ. Думається, що Іванові Богослову було відомо і про сонячний Зодіак, і про Орб, і, напевне, про кабалістичну суму — число вісімнадцять. Адже він пройшов школу Ісуса, а відтак був посвяченим.
«Об’явлення…» св. Івана складається з двадцяти двох глав. По суті це 22 надійно замкнені скрині з інформацією про майбутнє. Мабуть, у минулі часи були люди, котрі в міру того, як пророцтва збувалися, ідентифікували бачене ними з текстами «Об’явлення…» Не випадково й мені, тому, хто прийшов у земний світ у двадцятому столітті, в державі, де з «моря» семиголова звірина вийшла, пощастило в затуманеному тексті пророцтва розгледіти сучасні події. І знову ж таки, це стало можливим завдяки віднайденню ключа, який було сховано в тринадцятій «скрині». Пробне розшифрування кількох глав підтвердило, що це таки ключ. (Подальші дослідження засвідчили, що ключ цей підходить не лише до «скринь» «Об’явлення…»
Події пророцтв, напевне, подаються в хронологічній послідовності, відповідно до порядку і кількості літер давньоєврейського алфавіту. Але мені вони висвічувалися не завжди послідовно. Так, перед тим, як було побачено суть семи чаш гніву (гл. 16), відкрився смисл розділів «Велика розпусниця» і «Таємниця жінки й звірини» (гл. 17), «Загибіль Вавилону» та «Плач за Вавилоном» (гл. 18).