Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Та в цю мить Том Локер, що був, як, певно, вже помітив читач, досить забарний у думках та рухах, раптом перебив Меркса, грюкнувши своїм важким кулачиськом по столу так, що все на ньому аж забряжчало:
1 Клей, Генрі — американський державний діяч.
— Це діло! — вигукнув він.
— Та ну ж бо, Томе, зовсім ні до чого бити посуд,— мовив Меркс.— Та й кулаки вам ще знадобляться на інше.
— Але ж, панове, хіба й мені #е належить якась пайка з виторгу? — озвався Гейлі.
— Чи не досить буде того, що ми зловимо для тебе хлопчиська? — запитав Локер.— Чого ж тобі ще?
— А того,— відказав Гейлі,— що я даю вам добре заробити, і за де мені теж має щось перепасти. Ну} скажімо, десята частина чистого зиску, не беручи до уваги видатків.
— Он які — ревнув Локер і зі страшним прокльоном знову вгатив кулаком по столу.— Чи не казав я оце тільки, що знаю тебе, Дене Гейлі? Тож і не думай собі мене ошукати! Може, ти гадаєш, що ми з Мерксом полюємо на збіглих негрів з великої ласки до отаких, панів, як ти, за саме спасибі? А дзуськи! Дівка буде наша, і ти краще помовч, бо й незчуєшся, як ми заберем собі їх обох, і ніхто нам у цьому не завадить. Чи не ти сам навів нас на слід? Отож, як на мене, тепер і ти, і ми вільні діяти на власну руку. Та коли б ти або той Шелбі думали пуститися за нами — гай-гай, тільки ви нас і бачили! Шукайте тоді вітра в полі.
— Ну гаразд, нехай уже так,— мовив переляканий Гейлі.— Ви тільки зловіть мені хлопчиська, ото й досить. Ти ж бо завжди чинив зі мною почесному, Томе, ніколи не порушував свого слова.
— І ти це добре знаєш,— відказав Том.— Я не вдаю з себе святенника, але в ділі не збрешу самому дияволові. Коли я вже щось пообіцяв, то од свого слова не відступлюся, і ти таки знаєш це, Дене Гейлі!
— Ну звісно, звісно, Томе, я ж саме так і кажу,— квапливо погодився Гейлі.— Ти тільки пообіцяй, що десь за тиждень віддаси мені хлопчиська, в будь-кому місці, де сам схочеш, і нічого мені більше не треба.
— Зате мені треба,— мовив Том.— Недарма ж я був твоїм компаньйоном у Натчезі. Дечого я таки від тебе навчився, і тепер ніде свого не впущу. Ану викладай мені зараз же півсотні доларів, а ні — то я й пальцем для тебе не кивну. Знаємо вас таких!
— Таж у тебе в руках певне діло, що дасть тисячу або й півтори чистого зиску Слухай, Томе, це ж просто смішно,— відказав Гейлі.
— Еге, а ти гадаєш, що ми не маємо іншої роботи? Та її в нас на добрих п’ять тижнів наперед. Ти хочеш, щоб ми все кинули й гасали по хащах за тою твоєю дівкою та її щеням. Гаразд, а що, як ми її не спіймаємо? Адже зловити жінку не легше, ніж самого диявола. Що тоді? Чи заплатиш ти нам хоч цент, га? Атож, хотів би я подивитись, як ти заплатиш! Ні, так діла не буде! Жени півсотні — і край. Якщо ми досягнем свого і воно нам оплатиться, я тобі потім їх віддам. А ні — то залишаться нам за клопіт. Хіба це не почесному, га, Мерксе?
— Та певне ж, певне,— примирливо сказав Меркс— Це всього лиш невеличка запорука... хе-хе-хе!.. Ми, знаєте, любимо, щоб усе було по закону. Отож треба домовитись по-доброму, по-мирному. А Том приставить вам хлопчину куди ви скажете. Правда ж, Томе?
— Якщо я зловлю цього вилупка, то відвезу його до Цінціннаті й залишу в старої тітки Белчер, що живе біля пристані,— відказав Локер.
Меркс дістав з кишені засмальцьований записник, витяг звідти довгий аркушик паперу і, втупивши в нього свої гострі чорні очиці, став упівголоса читати:
«Бернс, округа Шелбі... хлопець Джім — триста доларів за живого чи мертвого... Подружжя Едвардсів, Дік і Люсі,— шістсот доларів... Негритянка Поллі з двома дітьми — шістсот доларів за неї чи за її голову...» Це я переглядаю наші справи, щоб побачити, чи вигідно нам братися до вашої,— пояснив він по паузі.— Слухайте, Локере, а за цими треба б направити Адамса і Спрінгера, бо й так уже скільки часу минуло.
— Вони надто дорого злуплять,— озвався Том.
— Я сам усе залагоджу. Вони в нашому ділі ще зелені, тож мусять брати дешевше,— сказав Меркс, переглядаючи далі свій список.— Ці три справи неважкі, бо треба лиш застрелити втікачів або присягнутися, що їх застрелено. За це вони багато не заправлять. Ну, а решту,— докінчив він, згортаючи папірець,—можна відкласти на потім... А тепер нам треба з’ясувати деякі деталі. То ви кажете, містере Гейлі, самі бачили, як та дівчина вибралась на берег?