Марево

Коли над пісками, здавалось, в кількох кроках од них раптом з'явилися потворні доісторичні тварини, коні, злякано захропівши, зупинилися й позадкували. Студенти попадали з сідел на пісок, але одразу ж скочили на ноги, схопилися за стремена й загукали Олегові, щоб він їхав назад. Але Трубачов навіть не повернув голови на їх заклик. Він дивився вперед, неспроможний відірвати погляду від тієї картини, що виникла перед ним.

Мертві піски з рідкими рудими кущиками раптом ожили, заворушилися і випустили на свою поверхню незліченні полчища небачених людьми страховищ. Тут були якісь червоноголові зубаті птахи, що повитягували свої довгі шиї, немов змії. Випереджаючи птахів, мчали пісками пустині незграбні аллозаври й цератозаври, що, здавалося, втікали від хижого горгозавра, який стрибав на своїх довгих задніх ногах, опираючись на товстий, мов колода, хвіст, розгойдуючи своє величезне потворне черево. Двадцятисемиметрові диплодоки, бронтозаври й камаразаври, роздуваючи широкі, посаджені на самому вершечку голови ніздрі, бігли поруч з велетенським хижим тираннозавром, що виблискував своїми гострими й довгими, мов шаблі, зубами. Птахоподібні камптозаври й гуанодонти штовхалися поміж стегозаврів, що погрозливо їжилися гострими рядами широких рогових пластин на своїх спинах, і рогатих цератопсів, голови яких були схожі на гострі кам'яні брили.

Звідки взялися тут примари цих потворних звірів? Те, що вони неживі, Олег знав напевне. Але й міраж не міг виникнути на голому місці. Адже всі міражі в пустині обов'язково являють собою відбитки в нагрітому повітрі існуючих речей: води, дерев, сіл і міст, людей, караванів. Може, це марево виникло так само, як легендарний міраж з чорним монахом, про який він читав у якійсь книзі? Давно, в той час, коли тут були ще теплі, багаті різноманітною рослинністю болота і в них жили всі ці динозаври, зображення цих тварин полинуло в атмосферу. Від цього зображення виникло друге, потім третє, образи динозаврів передавалися від одного шару атмосфери до іншого, доки не потрапили в міжпланетний простір, де вже не було умов для їх цілковитого зникнення. Потім, через багато тисяч років, міраж знову потрапив у земну атмосферу і його бачили приблизно в тих самих місцях, де він в свій час виник. Це була зваблива легенда, якій легко було повірити якраз за таких умов, але Олег добре знав, що легенда все-таки залишається легендою. Бо неможливо навіть уявити, щоб повітря зберігало зображення якихось предметів, що потрапили в нього, на протязі багатьох тисяч років, а припущення, ніби міраж міг потрапити в міжпланетний простір, де немає атмосфери, тобто немає ніякого середовища для його існування, було зовсім безглуздим.