Народні Думи

Із-за стола, паче волів, виводжали,

Перед окнами покладали,

У три березини, потягали,

А ще стиха словами промовляли:

«Ей, дуки,— кажуть,— ви, дуки!

За вами всі луги і луки,—

Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати Й коня попасти!»

Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький,

Хоча помер,

Дак слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього .часу,

Господи, утверди й подержи Люду царського,

Народу християнського На многая літа.

СЕСТРА НА ЧУЖИНІ

В неділю рано-пораненько Не сива зозуля закувала,

Як сестра до брата з чужої сторони поклон посилала, Жалібненько до себе прохала:

«Братику мій рідненький,

Як голубоньку сивенький!

Прибудь ти до мене,

Одвідай мене На чужій стороні,

При нещасливій фортувині!»

Брат тоє зачуває,

Словами промовляє:

«Сестро моя рідненька!

Рад би я до тебе прибувати,

Да не знаю, где тебе шукати:

Не можно мені, сестро, за темними лугами,

За бистрими ріками,

За широкими степами».

сестра тоє зачуває,

До брата словами промовляє,

Дрібними сльозами обливає:

«Братику мій рідненький!

Через луги темнії, високії ясним соколеньком перелини, Через ріки бистрії, тлубокії білим лебеденьком перепливи, Через степи широкії малим-невеликим перепелоньком

перебіжи,

На мій двір, брате, сивим голубоньком прилини, Жалібненько загуди,

Тугу серцю моєму розділи,

Що в нашій, брате, землі християнській людям бог

празгіик дає,

Люди до церкви ідуть, /

Як пчілки гудуть,

Із церкви виступають,

Як рожа процвітають,

Одно до одного приступають, 4

По приятельству на хліб, на сіль до себе зазиває,

Мене, брате, нещасної, мов ніхто родом не знає;

Що як був у нас отець і мати,

Тогді могли нас всі люди родом знати,

Як помер отець і мати,

Не став нас ніхто вже знати,

Не стало ні кума, ні побратима,

Пришибла мене, брате, на чужій стороні злая,

нещасливая година,

Одцуралась сердечна названа родина;

Тілько у мене, брате, сердечного роду,

Що вийду я в божий храм, на святії отці подивлюся, Господу богу помолюся:

Ото у мене, брате, отець і матуся!»