Народні Думи

По Івасю Вдовиченку похорон і весіллє зчинила. Отогді ж то Івась Вдовиченко помер,

А слава його не вмре, не поляже.

РОЗМОВА ДНІПРА З ДУНАЄМ

Питається Дніпр тихого Дунаю:

«Тихий Дунаю,

Що я своїх козаків на тобі не видаю?

Чи твоє дунайськеє гирло моїх козаків пожерло,

Чи твоя Дунай-вода моїх козаків забрала?» Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути: «Дніпр-батьку, Славуто!

Сам собі думаю да гадаю,

Що твоїх козаків у себе не видаю:

Уже чверть года три місяця вибиває,

Як твоїх козаків у мене немає,

Ні моє дунайськеє гирло твоїх козаків не пожерло, Ні моя дунайська вода твоїх козаків не забрала, їх турки не постреляли, не порубали,

До города-царя в полон не забрали...

Всі мої квіти луговії і низовії пониділи,

Що твоїх козаків у себе не виділи.

Твої козаки на черкеській горі пробувають, Холодної води в барила набирають,

Шляхи і дороги замічали,

Городи бусурменські плюндрували,

Огкем-мечем воювали,

Сребра-злата по достатках набирали.

До річки Хортиці прибували,

Велику переправу собі мали,

До стародавньої Січі поспішали,

У стародавній Січі очертою сідали,

Сребро і злато турецьке на три часті паювали,

Мед і оковиту горілку подпивали,

За весь мир господа прохали...

Которії козаки чистим полем гуляли,

Річки низовії, помощниці Дніпровії, добре знали!»

СМЕРТЬ КОЗАКА БАНДУРИСТА

На татарських полях Та на козацьких шляхах То ж не вовки-сіроманці Квилять та проквиляють,

Не орли-чорнокрильці клекочуть,

Попід небесами літають,—

То ж сидить на могилі Козак старесенький,

Як голубонько сивесенький,

Та на бандуру грае-виграває, Голосно-жалібно співає.

Гей, і кінь же біля його Постріляний та порубаний,

І ратища поламані

І в ладівниці — ні однісенького набою,

І піхви — без шаблі булатної,

Тільки осталася козакові бандура подорожня, Та в глибокій кишені тютюну гіівпапушки,

Та люлька-бурулька.

Гей, сидить же кобзар на могилі,

І люлечку потягає,

І на бандурі грає-виграває,

І голосно-жалібно співає:

«Гей, панове-молодці,

Козаки запорожці!

Ой де ж то ви пробуваєте?

Чи до Січі-матері приїжджаєте,

Чи ляхів-ворогів киями покладаєте,

Чи татар-бусурмен

Малахаями, як череду, в полон завертаєте? Гей, коли б же мені бог поміг

Старі ноги розправляти Та й за вами поспішати,

Хоч би я на останку віку вам заіграв Та голосно-жалібно заспівав.

Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати,-Уже нездужаю по степах я чвалати;

Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати І дідом за обідом коня мого заїдати.^»

Сидить козак на могилі,

На кобзі грає-виграває,

Жалібно співає:

«Гей, кобзо моя,

Дружино моя,

Бандуро моя мальована!

Де ж мені тебе діти:

А чи в чистому .степу спалити І попілець на вітер пустити,

А чи на могилі положити?

А будуть буйні вітри по степу пролітати,

Твої струни зачіпати І жалібно вигравати,

І будуть козаки подорожні проїжджати,

І твій голос зачувати,