Гіркий дим. Міст
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гіркий дим. Міст». Краткое содержание книги:
Повість «Міст» — оповідь про долю п’ятьох учасників розвідувально-диверсійної групи, яка здійснила сміливий рейд по фашистських тилах під час Великої Вітчизняної війни.
Максим нетерпеливився, і навіть мовчазна Герда попала йому набридати.
Кочмар з’явився зовсім несподівано — ішов поміж столиками червоний, збуджений, з розстебнутим горішнім гудзиком сорочки і з зсунутою набік краваткою, щасливий і усміхнений. Важко опустився на стілець, налив мало не повну склянку віскі й випив одним духом, без льоду й води, по закушуючи. Тільки ковтнув повітря, паче риба, викинута на берег, застиг на мить з виряченими очима, потім обважніло відкинувся на спинку стільця.
— Пане Максиме, — повчально підняв він угору м’ясистого пальця, — я їм сьогодні показав, як треба грати, і вони ще довго пам’ятатимуть нинішній вечір!
— Мені завжди здавалося, що такий гравець… — з ентузіазмом почав Рутковський, та Кочмар не дав йому доказати:
— Ви маєте рацію, мій молодий друже, є ще фортуна, і сьогодні вона була на моєму боці. Потім ми розрахуємось, — кинув він недбало, — а тепер я б хотів відсвяткувати цю заслужену перемогу. Щось ви тут без мене знудилися, Герда зовсім сумна. Замовте, пане Рутковський, коньяку й шампанського, а я поки що вип’ю трохи віскі, бо гра була дуже виснажливою, і спрага мучить мене.
Кочмар вилив з пляшки залишки віскі і випив одним духом, знов не розбавляючи, але підсунув до себе блюдо з закусками і почав їсти просто з нього, не перекладаючи на свою тарілку й апетитно плямкаючи губами.
Максим почувався спокійно: слава богу, захопив зайві гроші і вистачить розрахуватися, він не тішив себе ілюзіями з приводу того, кому доведеться розраховуватися.
Що ж, усе було логічно, й він би заплатив ще більше, зрештою, хоч як це парадоксально, все одно за все платить радіостанція «Свобода», навіть за акції, спрямовані безпосередньо проти неї, будуть викладені гроші, одержані в її ж касі.
Правда, Рутковський знав, що не має права кидатися грішми: співробітники станції хоч і мали порівняно із службовцями ФРН дуже високу зарплатню, один перед одним вихвалялися своєю ощадливістю, і на цьому фоні гультяйство виглядало б викликом, а саме цього Максим не хотів. Не повинен був нічим виділятися, мусив стати одним з багатьох, сірим і непомітним, рядовим співробітником, якого не дуже цікавить кар’єра — аби добре платили.
Але існують ще сталеві сейфи з картотеками і один головний сейф, де зберігаються ключі від інших…
Максимові було відомо, що ключ од головного сейфа забирає з собою Кочмар. Можливо, він здає його охороні станції, можливо, носить у себе в кишені, він підозріливий, цей пан Роман, хитрий і підозріливий, певно, ніколи не розлучається з ключем, вважає себе досвідченим розвідником, полюбляє розповідати факти зі своєї розвідницької діяльності. Щоправда, всезнаючий Мартинець каже, що ці факти пан Роман запозичує в основному з детективів, однак навіть сам Мартинець не сміє викрити Кочмара.
Жарти з паном Романом погані — агент розвідки, і тут справа навіть не стільки в Кочмаревій особі, як у престижі всієї організації, де він працює: нездорову цікавість там не прощають.
Кельнер приніс пляшки, вони зайняли половину столу, мовчазна Герда пожвавішала й пересіла від Максима ближче до Кочмара.
Пан Роман випив коньяку, примружившись від задоволення. Максим непомітно відставив свій келих, тепер він знав, що має робити: споїти шефа.
Зрештою завдання було не таким уже й складним. Кочмар явно йшов назустріч Максимовому бажанню, й Рутковському залишалося тільки стежити, аби не захмеліти самому.
Наближалася дванадцята година, а Кочмар, здавалося, тільки починав гуляти.
Максим з роздратуванням подумав, що деякі люди можуть позмагатися з бездонною бочкою. І все ж якась межа була й у пана Романа. Не допивши чергового келиха, він схилився на Гердине плече і раптово заснув, випнувши губи й присвистуючи.
Максим оплатив досить солідний рахунок, не пошкодувавши чайових, і кельнер викликав таксі. Разом вони перетягнули сонного Кочмара до машини, задоволена Максимовою щедрістю, Герда цмокнула його в щоку, Рутковський помахав їй рукою на прощання, і таксист рушив до Мюнхена.
Максим сидів позаду, обійнявши Кочмара лівою рукою за плече. Вдаючи, що розбурхує пана Романа, він запитав так, аби почув таксист:
— Ключ? Де ключ від вашої квартири?
Кочмар у відповідь лише пробурмотів щось невиразне.