Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Химера - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Химера

Электронная книга - «Химера». Краткое содержание книги:

«Химера» — найповніше в Україні видання творів Михайла Масютка, письменника, художника-графіка, літературознавця, публіциста і правозахисника, багаторічного в’язня радянських тюрем і таборів. У творах М. Масютка — нелегка доля рідної землі та людей за роки радянської окупації. Повість «Химера» та оповідання «Дзвонарка» чудом збереглися в архівах КГБ і публікуються вперше. Інші твори невеликим накладом було надруковано в книжці «Досвітній сполох». Деякі оповідання та вірші М. Масютка з коротким життєписом автора увійшли також до книжки В. Чорновола «Лихо з розуму», що кількаразово видавали в діаспорі та Україні.
Для тих, хто шукає правду.
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 110
Перейти на страницу:

Живемо ми в брезентових або збитих з нерівних дерев’яних кругляків довгих бараках, обкладених мохом і снігом. Зимою в кожному бараці безперервно день і ніч горить вогонь у двох печах, зроблених із залізних бочок, і це рятує нас від замерзання.

З деякого часу поруч зі мною на нарах поселився колишній «битовик». Це бандит, зовсім молодий, такий, як я. Він потрапив до «фашистів» за образу свого начальства.

Якось бандит заговорив до мене:

— Хочеш їсти?

— Питаєш. Хто тут не хоче їсти?

— Консерви їстимеш?

— Ти жартуєш?

— В натурі. Можна добути консерви. Підеш?

— Де?

— Тут недалеко, на одній сопці я бачив, як нас ганяли по дрова, склади з консервами. Підеш?

Я довго не думаю. Я знаю, що це означає ризикнути своїм життям, але я погоджуюсь. Погоджуюся, бо голод вимучив мене до краю. За весь час свого перебування в ув’язненні на Колимі я ні разу не наїдався досхочу. Наїстися досхочу хліба було моєю заповітною мрією. Не тільки моєю. Кожен в’язень тут виснажений голодом і мріє про це. Винятком є лише стукачі. Ті періодично наїдаються. За кожним доносом чекісти підгодовують їх.

Ми з бандитом повземо попід дротяною огорожею табору, обпікаючи собі руки та обличчя снігом. Так само ми ліземо попід дротом, зариваючись у сніг, — до складів. Перед нами величезні довгі скирти, вкриті брезентом.

— Ото консерви, — шепоче мені бандит.

І ми відчайдушно повземо мимо будки на палях, де стоїть вартовий.

З радістю переможців ми простягаємо руки під брезент. Але… але… але… Там не було консервів. Там були людські ноги і голови. Це були трупи, складені штабелями.

Ми тоді не жахнулися від такого видовища.

Люди, що не бачили на своєму віку будівництва комунізму! Нащадки наші, що, можливо, подивлятимуться з досягнень своїх предків! Ви чуєте мене?! Ми не жахнулися тоді перед скиртами людських трупів! Нас це не здивувало і не вразило, бо надто багато ми бачили смертей перед цим, та й самі ми були готові вмерти. Нас лише охопили досада і злість за те, що ми не добули собі сподіваних консервів.

Як тільки мене привезли на Колиму і я побачив перед собою неминучу смерть і дорогу до неї, вкриту стражданнями, голодом і холодом, у мене в жилах зануртувала кров. «Повстання! Повстання! — кричав у мені голос мого єства, — треба піднімати повстання. Якщо повстати всім, можна пробитися до берегів Берінгового моря, де нас підберуть кораблі вільних країн. А якщо смерть, то не така ница». Та скоро я переконався, що це неможливо здійснити. Не тільки всю Колиму, одну копальню підняти неможливо, навіть одну бригаду Ще не почнеться повстання, як тебе продадуть стукачі за миску баланди — і ти зі своїми спільниками ляжеш у штабелі під брезент.

Золото! Я сам дивуюся собі. Тепер, коли Колима вже далеко позаду мого життя, я спокійно дивлюся на нього. А тоді мені здавалося, що коли б я опинився на свободі, я б звірюкою кидався на кожного, на кому вгледів би його червонувато-жовтий відблиск. Виривав би золоті зуби з людських пащ, відривав би пальці разом з золотими перснями з людських рук, щоб розтоптати їх ногами.

Золото! Яку воно має силу над людиною! Воно перше доказало утопічність марксистських ідей. Лєнін, цей божок марксистів, своїми фантастичними міркуваннями висловив свою фантазію й про золото. Він казав, що за комунізму люди з золота будуватимуть собі виходки. Ні, помилився ти, утопічний мислителю! Не люди глумляться з золота, а золото глумиться з людей! Твій вірний послідовник Сталін за якийсь десяток років після твоєї смерті заради блиску золотих горошин перетворив мільйони безневинних людей на гній. Ну, нехай я. Я в комунізм вірю менше, ніж у воскресіння мертвих. Мене з дитинства захопила інша ідея: ідея звільнення свого краю від наруги чужинців. Але тут, на Колимі, серед падаючих гноєм на мерзлу землю, повно вірних поплічників Лєніна й Сталіна. Тих, що кидалися в вогонь і воду й рвалися грудьми на шаблі і багнети заради вашої влади, кремлівські правителі. Вони й тепер, з обмороженими носами і вухами, ще вірять тобі, Сталіне, не признають у тобі небаченого світом тирана, а називають тебе сонцем свободи.

Ти, «сонце свободи»! Заради чого ти пішов на таку нечувану підлість до своїх товаришів по зброї? Чи не заради оцих дрібних блискучих горошин, з яких твій попередник намірявся глумитися? Я часто думав: навіщо кремлівським правителям золото? В Совєтському Союзі йому нема застосування. Золотих грошей нема. Золотих прикрас не виробляють, не закуповують товарів з інших країн за золото. Навіщо воно кремлівським правителям?

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 110
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)