Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая проза » Любий бо-пер!..
Любий бо-пер!.. - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Любий бо-пер!..

Электронная книга - «Любий бо-пер!..». Краткое содержание книги:

У ліричній повісті «Любий бо-пер!..» (Любий свекор) відчутні мотиви прощання з усім прекрасним і добрим, що було в житті. Тема повісті рідкісна в світовій літературі, це твір про людське старіння. Вивертаючи свою душу, Тібор Дері мовби зумисне заплутує читача, який не завжди може збагнути: письменник пише серйозно чи жартує, він зображає себе й своїх близьких чи це тільки художнє узагальнення…
Тібор Дері (18.10.1891–18.08.1977)
Угорщина
Тібор Дері / Tibor Déry відомий угорський письменник — народився в Будапешті, в родині фабриканта. Навчався в Угорщині та Швейцарії. 1917 року дебютує еротичною повістю «Лія». У 1918–1919 рр. приєднався до революційного руху, став постом-модерністом робітничого руху. Після падіння РУР перебував деякий час в ув'язненні, після чого емігрував на Захід. Протягом 1920–30-х pp. жив то за кордоном (Австрія, Німеччина, Італія, Франція), то вдома. Публікується в авангардних часописах, пише роман «Подвійний крик», п'єсу «Немовля-гігант» (1926) та ін. Упродовж 1931–45 pp. працює над головною книгою свого життя — 1000 сторінковим романом-епопеєю «Незавершена фраза», пише сюрреалістичний твір «Пекельні ігри» (1946) про облогу Будапешта, яку він пережив разом із матір'ю в схроні. Після війни Дері знову в компартії, але з часом дедалі більше проникається сумнівами. Ці його настрої відобразилися у повісті «Нікі», сатиричних комедіях 50-х р. Його роман «Відповідь» різко критикує комуністична влада. У цей час Дері стає одним із натхненників Угорської революції 1956 р. Після поразки його ув'язнили на 9 років, незважаючи на звернення Томаса Пліота, Альбера Камю та ін. 1960 року Дері амністували. Це випробовування підняло авторитет письменника в очах усієї нації. 1960–70-ті pp. період високої творчої активності. Серед найзначніших творів цього періоду — повісті «Уявний репортаж про один американський поп-фестиваль» та «Любий бо-пер!..».
З угорської переклала Леся Мушкетик
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 50
Перейти на страницу:

Це варто уявити! А тоді — покарання, вигнання незугарних творців у пекло і їхні зойки серед тамтешніх проваль.

Я не маю наміру роздумувати про сенс мистецтва, носити до лісу дрова. Долучатися до галасливого словоблуддя, крізь яке вже ледве долинають голоси самого лісу. Ми, на жаль, — і я теж не виняток — дійшли до того, що за деревами часто не бачимо лісу, інакше кажучи, за міркуваннями — сенсу. Наприклад, заради чого ми опинилися на цій землі: можливо, щоб добре почуватися? І т. д., і т. п. — каже у подібних випадках Стендаль, коли йому наб'ють оскому власні думки. Та всі ці міркування вартували б хіба що гомеричного реготу, якби не снувала довкола нас купа шляхетних душ, які прагнуть заспокоювати дурну юрбу. Утішити тим, що людина виконує на землі роботу паразитів — знищує, щоб наприкінці самознищитися.

І з цією думкою я знову повернувся до своєї паразитичної роботи — хіба вартувало заради неї прирікати себе на самотність? На цю мишачу нірку, з якої я кишнув, попискуючи, усіх моїх ближніх? А нині готовий вигнати з неї й сина за те, що він, підкорюючись обов'язку — слава йому! — бажає примножити нашу недолугу породу?!

Що ж, придивимось ближче до щасливого сімейного кола а-ля Янош Арань[13], де турботливі родичі захищають самотнього старого від жорстоких ударів старості. І дбають не лише про чистоту простирадла, а й душу його оберігають від глумливих укусів зовнішнього світу, і навіть від неодмінного в таких випадках самобичування. І чуйно, й лагідно супроводять його до самої могили.

Невдалі результати мого візиту й проведеного обстеження не мали, на жаль, жодного впливу на мою подальшу долю. Це допомогло мені напрочуд ясно збагнути, що надбаний у старості досвід уже неможливо конвертувати. Той, кому на схилі років надають стусанів, відповідає лише сміхом.

Чи маю сказати, що й так було все добре? Та кажи-не кажи, однаково невідомо, що було б, якби все пішло інакше…

З Йошкою ми зустрілися біля його під'їзду, він саме повертався додому з блакитним молочним бідончиком у руці.

— А це що? — спитав я, показуючи на посудину.

— Як що? Молоко.

— Правильно, — сказав я. — Такому дідуганові тільки молоком і вечеряти, а не ростбіфом з цибулею.

— А ти все їси ростбіфи?

— Я? Аж надмірно. Адже я тобі годжуся в молодші братики.

Йошка кисло всміхнувся.

— О, так-так, — сказав він. — Якщо не помиляюся, ти молодший за мене на півроку.

— Я свої роки не рахую, ти мав би це знати, — відповів я. — Тільки чужі. З чужих можна, принаймні, посміятись. Хоча, друже, ти старший лише на півроку, але в твоєму віці це велетенська різниця.

Він добряче постарішав відтоді, як востаннє був у мене. З його обличчя я бачив, що він думає так само, однак вирішив, що причина у його віковій далекозорості. Однак вигляд він мав непоганий: сухорлявий, високий, він здавався ще довшим — на висоту своєї шапки з баранячого хутра, яку не скидав з голови ні взимку, ні влітку, а іноді носив і в кімнаті. У цій шапці він був вищий навіть за мене.

— Лисієш, Йошко? — спитав я і ткнув пальцем на його шапку. Він тим самим жестом показав на мою голову — я був без шапки.

— А ти все вештаєш у тій самій перуці?

— До самої могили, — відказав я.

Ми стояли біля ліфта, двірник з ключем усе не виходив.

— Піднімемось пішки?

— Та ні, це шкідливо для твоїх легень.

— Розширення легенів — це ж у тебе, — мовив Йошка. — Маєш рацію, їх треба берегти.

Ми пройшли до його кімнати, найменшої у всій квартирі, колись це було приміщення для челяді з віконцем у внутрішній дворик. І молоко він поніс просто до себе, а не на кухню. Відводячи від мене погляд, пояснив, що зі своєї колишньої, просторої, вікнами на вулицю, кімнати він перебрався, бо підросли онуки, почали вчитися, а знанням потрібно місце.

— Розумію, — мовив я. — Живеш на свої?

Він перелив молоко у червону каструльку, поставив її на старомодну спиртівку на столі, чиркнув сірником. З шафи дістав два кухлі.

— Вип'єш зі мною?

— Увечері я їм тільки ростбіф. З цибулею, — додав я.

Він продовжував порпатись у шафі.

— От біда, у мене закінчився хліб, — пробурмотів Йошка. — Забув купити.

— Збігати до магазину, старий?

— Він уже зачинився, хлопче. Проживу й без хліба.

— Чому не позичиш у невістки?

Він відмахнувся.

— Проживу й без хліба.

— Певно, що проживеш, — сказав я. — Та чому твоя невістка не принесе тобі молока й хліба, коли щоранку йде до крамниці за своїми харчами?

вернуться

13

Янош Арань — відомий угорський поет (1817–1882). У його вірші «Сімейне коло» відтворюється атмосфера патріархальності.

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)