Любий бо-пер!..
- Автор: Дері Тібор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-5850-12-1
- Переводчик: Леся Георгіївна Мушкетик
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Любий бо-пер!..». Краткое содержание книги:
Тібор Дері (18.10.1891–18.08.1977)
Угорщина
Тібор Дері / Tibor Déry відомий угорський письменник — народився в Будапешті, в родині фабриканта. Навчався в Угорщині та Швейцарії. 1917 року дебютує еротичною повістю «Лія». У 1918–1919 рр. приєднався до революційного руху, став постом-модерністом робітничого руху. Після падіння РУР перебував деякий час в ув'язненні, після чого емігрував на Захід. Протягом 1920–30-х pp. жив то за кордоном (Австрія, Німеччина, Італія, Франція), то вдома. Публікується в авангардних часописах, пише роман «Подвійний крик», п'єсу «Немовля-гігант» (1926) та ін. Упродовж 1931–45 pp. працює над головною книгою свого життя — 1000 сторінковим романом-епопеєю «Незавершена фраза», пише сюрреалістичний твір «Пекельні ігри» (1946) про облогу Будапешта, яку він пережив разом із матір'ю в схроні. Після війни Дері знову в компартії, але з часом дедалі більше проникається сумнівами. Ці його настрої відобразилися у повісті «Нікі», сатиричних комедіях 50-х р. Його роман «Відповідь» різко критикує комуністична влада. У цей час Дері стає одним із натхненників Угорської революції 1956 р. Після поразки його ув'язнили на 9 років, незважаючи на звернення Томаса Пліота, Альбера Камю та ін. 1960 року Дері амністували. Це випробовування підняло авторитет письменника в очах усієї нації. 1960–70-ті pp. період високої творчої активності. Серед найзначніших творів цього періоду — повісті «Уявний репортаж про один американський поп-фестиваль» та «Любий бо-пер!..».
З угорської переклала Леся Мушкетик
— Зараз мені ніколи, — буркнув я похмуро. — А втім, ходи зі мною, — кинув я через плече, вгледівши його розчароване, насуплене обличчя.
— Нащо вам підвішуватись, тату? — спитав Тамаш.
— Я втілюю присуд, винесений мені суспільством, сину, — відповів я. — Точніше, втілив би, якби стало духу. Отож так без толку й приміряюсь, двічі на день… Отам, праворуч, перші двері, це і є моя плаха.
Пристрій для підвішування, з дерева, сталі і шкіряних ременів, був прилаштований у пральні на довгому міцному двадцятисантиметровому гачку. Тамаш зацікавлено розглядав його.
— Він також годиться для розтягування закостенілих шийних хребців, — сказав я, — щоб я міг тримати спину пряміше, беручи участь у суспільному житті.
Я почав застібувати паски. Голову — поміж двох підбитих замшею ременів, підборіддя — на передній. Щоб застебнути третій, з'єднувальний, ремінець, доводилося петлю довкруж шиї трохи повертати ліворуч, але й так мені інколи по декілька хвилин не вдавалося натрапити на потрібну дірочку. Від допомоги Тамаша я відмовився.
— Краще допомагай мені не забувати про цю нікчемну інквізиторську вправу. Взагалі це мала б робити Жофі, але вона, певна річ, теж забуває.
Присутність сина радше мене нервувала, бо я ніяк не міг застебнути пасок.
— Облиш, — сказав я. — Та заразом хочу ще попросити, щоб ти нагадував мені, аби за півгодини до вечері я пив шлунковий чай. По-суті, це теж обов'язок Жофі, але вона забуває. Приготувати — приготує, однак не подасть. Якщо не п'ю його щодня, то маю запір. Можливо, через скнарість.
— Через скнарість?
— Що моє, хай лишається зі мною, — пояснив я.
— Розумію, батьку.
— Втямив нарешті, для чого ти повернувся зі Швейцарії?
Здається, Тамаш таки мав почуття гумору. Він сміявся. Та це мене не втішило.
— Коли я підтягну мотузку, — сказав я, — звертайся зі своїм проханням. Це найсприятливіший момент: не маючи можливості говорити, я не матиму змоги тобі відмовити… Однак, стривай, ще одне слівце про Жофі.
У кутку кухні-пральні в блакитному пластмасовому цеберці мокла брудна білизна. На гладильній дошці біліла моя невипрасувана сорочка.
— Жофі, — сказав я, — не бажає визнавати ma belle-fille[11] господинею, отож хай Каті не спаде на думку замовляти їй обід, вечерю чи цікавитися підрахунками витрат на господарство. В цьому немає необхідності. Я теж ніколи цього не роблю. Жофі вірна мені, як старий комондор[12], до її рук і філера не прилипне. Ну, кажи вже.
Я підтяг мотузку — і моє підборіддя задерлося догори. Відпустив мотузку — підборіддя подалося вниз.
— Подивися на годинник, і коли мине п'ять хвилин, скажи.
— У мене не прохання, а, швидше, запитання, — мовив Тамаш, обіпершись на прасувальну дошку. — Тату, вас не дістає присутність у домі моєї дружини?
— Кр-рр, — сказав я.
— Бо якщо так, то я хочу просити у вас дозволу переїхати. Правда, у цьому випадку я не зможу виконувати ті завдання, заради яких ви мене викликали додому, проте це меншою мірою порушило б ваш звичний розпорядок, аніж наша присутність.
— Кр-рр, — сказав я.
Після згаданої вище розмови я відвідав — задля розвідки — свого давнього товариша, який так само мешкав з невісткою й сином під одним дахом. Колись… коли ж це?.. дуже давно!.. він потрапив до Пешта з алфелдського хутірця Гайдубагоша, його син народився вже тут, одружився, вже й підростають онуки. Цього дідка можна було пожаліти, як і мене, його дружина померла приблизно тоді ж, коли й моя, і теж під час пологів. Відтоді — оскільки зв'язок через дружин обірвався — ми бачимося нечасто. Поки Тамаш перебував у Швейцарії, я на самоті не раз розмірковував, чи не легше, зрештою, терпіти самотність в оточенні й під захистом сім'ї, як Йошка, ніж цю мою агресивну, зі скреготом зубовним, відлюдькуватість. І в такі хвилини я несамохіть опинявся наодинці з однією з кумедних — бо невирішених — проблем свого життя. Проблема ця, немов підводне чудовисько, зненацька виринала на поверхню моїх днів і плювала межи очі.
Я прирік себе на самоту, аби мати можливість працювати. Однак чи має моя праця бодай якусь користь і в чому вона полягає? Окрім того, що подеколи — зрідка — вдала, майстерно виписана фраза принесе втіху моїй душі?
Після п'ятдесяти з гаком років смішно ставити таке запитання. Та й гірко, до сліз!
Інколи вона так малюється мені, моя праця: буцімто я заходився складати єгипетську піраміду, однак вершиною до землі. А позад мене, в минулому, і довкруж мене, у вирі шаленіючої юрби, тисячі й тисячі таких самих безглуздих споруд, незліченна кількість перевернутих догори дриґом пірамід. Немов у пустелі, де міраж перевернув з ніг на голову сенс людської праці…
11
Мою невістку (фр.).
12
Угорська порода сторожових собак.