В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
У-12 розповів, хто він і звідки прилетів, звернув увагу аборигена на свої троє очей, троє рук та роги на голові і стомлено перевів дух, вважаючи, що на цей раз йому таки пощастило.
— Із самої-самої Дагонії, значить! — аж сплеснув руками молодий абориген. — Ай-ай-ай! За тридев’ять галактик? Як кажуть, занесло ж вас! І як ви там? Живете — хліб жуєте?.. Ясно, ясно, ясненько. Зараз ми оперативно вирішимо ваше питаннячко. Вам поталанило, адже ми рішуче відкинули старі методи керівництва взагалі і прийому відвідувачів зокрема… Отже, до справи. Що там у вас? До речі, звідки ви?
— Я з Дагонії, — вкотре почав пояснювати пришелець. — І тільки-но розповідав вам, чого я прибув до вас. А завітав я у справі встановлення контактів.
— Ах, встановлення контактів! — відкинувся на спинку крісла абориген. — Так би зразу й сказали. А то — Дагонія, Дагонія… До чого тут Дагонія, коли у вас щось там не контачить?! Так ось… З приводу встановлення вам контактів приходьте… — абориген погортав настільний перекидний календар, — приходьте десь так… у новому фінансовому році. А зараз нічим не можу вам допомогти: всі ліміти на поточний рік уже вичерпані. Хто там слідуючий?
Як У-12 дістався до корабля — не пам’ятає.
— Ну-ну? — нетерпляче запитав його Командир. — Встановив контакт з аборигенами голубої планети?
У-12 якось дивно глянув на нього і раптом випалив:
— Щодо питання про встановлення контактів звертайтеся до мене в новому фінансовому році. У цьому всі ліміти вже вичерпані!
І крикнув комусь у простір:
— Слідуючий!
Стурбований Командир велів негайно ізолювати У-12 та ретельно його обстежити. За годину Медичний Аналізатор доповів Командиру, що У-12 підхопив на голубій планеті невідому хворобу, явно місцевого походження, бацили якої інфекційно небезпечні.
— Не вистачало нам ще й на Дагонію занести цю пошесть! — вигукнув Командир і велів оголосити тривогу по кораблю, герметично задраїти всі люки і підготувати корабель до аварійного старту. Все було зроблено чітко, швидко і без паніки. І тієї ж миті зореліт, пірнувши в гіперпростір, узяв курс на далеку-предалеку звідси Дагонію. Бідолашного У-12 було надійно загерметизовано в спецблоці, і Командир вирішив, що швидше пожертвує ним, аніж дозволить завезти на рідну планету небезпечну хворобу аборигенів чужої цивілізації.
Дочитавши оповідання, літконсультант якусь мить замислено тарабанив по столу, а тоді сказав:
— У цілому, знаєте… м-м… нічого. Є зав’язка, розв’язка і ця, як її, ідея. Бажаю вам успіхів на нелегкій літературній ниві, — і звівся, вважаючи, що свою благородну місію він повністю вичерпав.
— Дякую, — звівшись, затупцявся автор. — Але успіхів на нелегкій літературній ниві мені бажали в цьому кабінеті ще минулого року.
— Цікаво, цікаво, — без цікавості вигукнув літконсультант. — То ви вже були в нас?
— Так! Тільки тоді на вашому місці був…
— А-а… Іван Іванович? — посміхнувся господар кабінету. — Він уже той, благополучно пішов на пенсію. Старий, чесно кажучи, займався волокитою, тягнув аби до пенсії. Та й відповідальності боявся взяти на себе, тому авторам і говорив, щоб приходили через рік. Але будьте спокійні, його стиль роботи — це вже минуле. Ми зараз перебудовуємось і вже працюємо по-новому.
— То надрукуєте? — ожив автор і трохи аж помолодів.
— Ах, ви ось про що… — літконсультант почав явно нудьгувати. — Щодо питання… щодо друкування… щодо… До речі, що ви там принесли? Оповідання? Яке оповідання? Ах, ненаукова фантастика. Пригадую, щось чув… Ах, звичайно, звичайно, я його щойно читав. Тепер пригадую. Так ви, значить, щодо друкування… Розумієте, в цьому році всі номери журналу вже, на жаль, забиті.
І, звівшись, пребадьоро сказав на прощання:
— Бажаю вам успіхів на нелегкій… ну і так далі. Приходьте до нас у новому фінансовому… тобто календарному році, і ми із задоволенням почитаємо вашу… як там? Ненаукову фантастику. Хто там слідуючий?..
БЕЗ ВІТРУ НЕ РОДИТЬ ЖИТО
— Еге, спробуй від нього вберегтися, коли він той… Як корок із пляшки. Хлоп!.. Вилетить — і-і…
— Коли вітряно?
— Не завжди. Буває, що й з-за тихої погоди налітає. Як дурний з-за вугла. Засвистить, залопотить, загогоче! Накинеться на тебе, вертиться дзиґою, запорошить тобі очі, дух заб’є, закрутить так, що в тебе і в голові замакітриться… Хай йому грець! Ми вже й дітей боїмося з хати випускати.