Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Коли він опритомнів, то майже нічого не пам’ятав. Маґґе Лундін лежав, поранений у ногу, і вже прибула поліція. Після недовгих суперечок між поліцією Стренгнеса і Сьодертельє його відвезли до ізолятора в Сьодертельє. А ще вона викрала «Харлей-Девідсон» Маґґе Лундіна і зрізала з його власної шкіряної куртки емблему «Свавельшьо МК» — той самий символ, завдяки якому перед ним розступався народ у черзі до бару і який надавав йому статусу, недоступного як для пересічного шведа. Саландер його принизила.
Зненацька Сонні Ніємінена охопила лють. Під час допитів у поліції він так і не розколовся, та йому б і в голову не зайшло кому-небудь розповідати про те, що сталося в Сталлархольмі. Аж до цього моменту Лісбет Саландер його абсолютно не цікавила. Вона була просто маленьким побічним проектом, яким Маґґе Лундін займався знов-таки за завданням цього клятого Нідермана. Тепер же він ненавидів її з шаленством, дивним для себе самого, — звичайно він зберігав холоднокровність і здатність аналізувати. Щоправда, він і зараз розумів, що в майбутньому йому обов’язково трапиться нагода стерти цю пляму ганьби. Проте спершу необхідно навести лад у тому хаосі, в який Саландер і Нідерман спільними зусиллями увергнули «Свавельшьо МК».
Ніємінен дістав обидва польські пістолети, що залишилися, зарядив і віддав один з них Валтарі.
— У нас є якийсь план?
— Нам треба поїхати поговорити з Нідерманом. Він не наша людина, і його ще ніколи не заарештовувала поліція. Я не знаю, як він поведеться, якщо його зловлять, а якщо він заговорить, то зможе закласти нас усіх. Тоді ми й оком моргнути не встигнемо, як нас упечуть.
— Ти хочеш сказати, що нам слід…
Ніємінен уже вирішив, що з Нідерманом пора кінчати, але подумав, що не варто лякати Валтарі, доки вони не дістануться до місця.
— Не знаю. Але його необхідно прощупати. Якщо в нього є план і він може кулею звалити за кордон, ми можемо йому в цьому допомогти. Проте доки існує ризик, що його схопить поліція, він становить для нас загрозу.
Коли Ніємінен з Валтарі в сутінках в’їхали у двір садиби Віктора Йоранссона недалеко від Єрни, у домі не світилося. Вже це не провіщало нічого доброго. Вони трохи посиділи і почекали в машині.
— Може, їх немає вдома, — припустив Валтарі.
— Еге ж. Вони з Нідерманом пішли до бару, — сказав Ніємінен і відчинив дверцята авто.
Вхідні двері виявилися незамкненими. Ніємінен засвітив верхнє світло, і вони пройшли по всіх кімнатах. Усюди чистота і лад — мабуть, заслуга цієї, як її там, жінки, з якою живе Йоранссон.
Самого Віктора Йоранссона разом із співмешканкою вони виявили в підвалі, в пральні.
Ніємінен нахилився і оглянув трупи, потім обережно доторкнувся пальцем до тіла жінки, імені якої не пам’ятав: вона вже встигла задерев’яніти, а це означало, що вони мертві вже приблизно двадцять чотири години.
Щоб визначити, як саме вони померли, висновку патологоанатома Ніємінен не потребував. Жінці зламали шию, розвернувши голову на 180 градусів. Вона була одягнута — у футболку і джинси — і не мала жодних інших видимих пошкоджень.
Зате Віктор Йоранссон лежав у самих трусах. Його було жорстоко побито, все тіло вкривали садна і синці. Зламані руки стирчали врізнобіч, як перебиті ялинові гілки. Було очевидно, що його били довго, скоріше, катували. Помер же він, наскільки міг судити Ніємінен, від сильного удару в горло — гортань глибоко вгрузла в шию.
Сонні Ніємінен піднявся сходами з підвалу, вийшов на вулицю. Валтарі пішов за ним. Ніємінен перетнув двір, пройшов до хліва, розташованого метрів за п’ятдесят від будинку, відкинув гачок і відчинив двері.
Там стояло темно-синє авто — «Рено» моделі 1991 року.
— Яка в Йоранссона машина? — спитав Ніємінен.
— Він їздить на «Саабі».
Ніємінен кивнув, витягнув з кишені куртки ключі і відімкнув двері в глибині хліва. Він тільки зазирнув до приміщення і відразу зрозумів, що спізнився, — двері важкої шафи для зберігання зброї було відчинено.
Ніємінен скривився.
— Майже вісімсот тисяч крон, — сказав він.
— Що? — спитав Валтарі.
— У цій шафі в «Свавельшьо МК» зберігалося майже вісімсот тисяч крон. Наші гроші.
Лише троє людей знали, де «Свавельшьо МК» зберігає гроші в очікуванні відповідних можливостей вкласти їх у що-небудь або відмити, — Віктор Йоранссон, Маґґе Лундін та Сонні Ніємінен. Нідерман — утікач. Йому потрібна готівка, і він знав, що грошима відає Йоранссон.