Історик

1490 року, згадав я, Орден Дракона лежав у руїнах, розгромлений оттоманською імперією, Влад Дракула вже чотирнадцять років як помер і був похований, за легендою, у монастирі на озері Снагов. Карти Ордену, записи й таємниці, судячи з цього неясного напису, купувалися дешево, дуже дешево у порівнянні з ременями, посипаними коштовним камінням, і купою овечих шкур. Можливо, їх запропонували цьому купцеві в останню мить як цікавий екземпляр, приклад перемоги над бюрократією, щоб потішити й підлеститись до ерудованого султана, чий батько або дід захоплювався жорстокістю Ордену Дракона, що тривожив кордони імперії. Чи був цей торговець балканським мандрівником, може, він писав латиною й говорив на слов’янських і латинських діалектах? Без сумніву, він був добре освічений, якщо зміг написати все це. Можливо, це був єврейський торговець, що володів трьома або чотирма мовами. Ким би він не був, я подякував йому за те, що він записав ці витрати. Якби тільки караван із цим добром пройшов свій шлях без перешкод, якби він благополучно потрапив у руки султана, якби (що мало ймовірно) все це могло зберегтися в скарбниці султана, серед коштовностей, битої міді, візантійського скла, по-варварськи викрадених церковних реліквій, творів перських поетів, книг про кабалу, атласів, астрономічних карт…

Я підійшов до стола, за яким сидів бібліотекар і перевіряв шухляди.

— Вибачте, — сказав я, — у вас є списки історичних архівів країн? Архіви… Туреччини, наприклад?

— Я знаю, що ви шукаєте, сер. Існує такий перелік, його складають для університетів і музеїв, хоча ці списки не завершені. У нас їх немає, але ви можете подивитися в центральній бібліотеці. Вона відчиняється завтра о дев’ятій годині ранку.