Друзі зі змієносця
- Автор: Бабула Владимир
- Серия: Сигнали з всесвiту #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Аргонавти Всесвіту
- Переводчик: Віталій Геник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Друзі зі змієносця». Краткое содержание книги:
...Уся Сонячна система вражена приголомшливою звісткою. Не встигла повернутися додому експедиція до тризір’я Центавра, як у навколосонячному просторі помічено невідомий об’єкт штучного походження, що тримає курс на Землю. Люди навіть не здогадуються, який сюрприз їх очікує.
Українською мовою публікується вперше.
Сходження виявилося не таким легким, як здавалося на перший погляд. Підніжжя горба вкривали уламки скель, долання яких вимагало неабияких навичок скелелазіння. Підйом схилом було ще небезпечнішим. Рухлі шари жорстви й піску після кожного кроку змінювалися осипами.
Кратер нагорі був залитий давно затужавілою лавою.
Довкола простягався невимовно гарний пейзаж. З одного боку він нагадував ніжний краєвид середньої Європи, з другого здіймалися в рожеве небо шпичасті верховини високих гір. Вони здалися мені суворими стражами тихого куточка на негостинній планеті.
В одному з горбів я впізнав старого знайомого - невсипущого сторожа підземного царства. Долина, що відокремлювала його від сусіда, була домом для Франтика й Марженки. Що вони поробляють? Після нещасливого польоту до моря ми не бачилися.
«Франтик і Марженка! - сяйнуло мені раптом у свідомості. - Вони могли б допомогти мені зараз».
Авжеж, відвідаю їх, - промовив я вголос.
Тямиш-бо, що мені часто доводилося розмовляв із самим собою, щоби зовсім не розучитися говорити.
Я продирався через праліс, пролазив ущелинами, проходив долинами. Краєвид так зачарував мене, що про небезпеку не було й гадки, я навіть весело підспівував.
Саме коли крокував правим берегом весело нуртуючого потоку, щось раптом зашуміло в мене над головою.
Це був Франтик! Він легко опустився на землю й обняв мене - десь у колінах, оскільки був проти мене надто малий. Я потряс йому по-дружньому правицю й погладив по щетинистій голові.
Вийшов мені назустріч, еге ж? - заговорив я, немов він міг розуміти. - Але ж у тебе й слух, - поплескав його по вусі. - Допоможеш мені, правда?
Я підвів його ближче до потоку й сухою гілочкою накреслив на піскуватій глині гумовий човен і приймач. Відтак указав на горб, у надрах якого мешкали безкрилі квартяни.
Франтик миттю впізнав зображені предмети, проте великої радості не проявив. Певно, згадав сумні хвилини, прожиті на узбережжі, й тепер боявся, що його, можливо, знову хочуть виманити в подібну подорож. Я всіляко розтлумачував, що човен і приймач потрібні мені, що я мандруватиму сам. Насамкінець ще раз указав на горб, щоби квартянин збагнув, що мої дорогоцінні речі залишилися в підземеллі.
Здається, Франтик зрозумів. Він залопотів перетинчастими крилами й полетів до підземних володінь.
Повернувся десь через годину - із приймачем. У підземеллі він, вочевидь, пережив драматичні миті, оскільки був добряче збуджений. Безперервно вказував на мене, відтак на себе, щось креслив у повітрі, жалібно пищав.
Заскочили за крадіжкою? Ну, дарма, з тобою-бо нічого не трапилося, - втішав я його.
Однак Франтик не заспокоювався. І це вже було підозріло. Я підвів його до наносу, вклав у руку галузку й попросив:
Намалюй, що бачив.
З хвилину квартянин роздумував, аж урешті зважився й невміло нашкрябав на піску постать із кулястою головою, овальним черевом і короткими дужими ногами. Я не розумів, що він цим хотів сказати. Забравши в нього гілочку, я домалював до кружка, що зображав голову, очі, ніс і рот - щоби вдосконалити малюнок. Однак Франтик із моїм втручанням не згодився. Він стер обличчя і знову ретельно відновив кружок.
Люди в скафандрах! - вигукнув я раптом. - Ну звісно! Земляни зараз гостюють у підземному царстві. Звідси й хвилювання...
«Мушу йти до них», - вирішив подумки.
За хвилю Франтик несміливо поплескав мене по боці. Відтак раптом знісся увись і відлетів.
Я вітально помахав йому - й поспішив далі. Швидкий крок змінився підтюпцем.
Біля кам’яної огорожі перед входом до підземелля я зупинився. Чи добре вдалося зрозуміти Франтика? Чи не хотів він сказати щось зовсім інше? Чи не йду я назустріч загибелі?
Я відповз до пралісу, увімкнув приймач і заходився ловити сигнали. Якщо десь поблизу є люди в скафандрах, напевно перехоплю їхню розмову.
Приймач, однак, мовчав. Може, пошкоджений?
Ні, з ним усе було гаразд...
Оранжеве сонце зайшло, золоте також хилилося до обрію...
Завидна я вже не встигав дістатися до металевої кулі, тож вирішив переночувати у Франтика.
Квартянин, мовби очікуючи, походжав узліссям. Він охоче привів мене до своєї хижі й запропонував власне ліжко.
- А де Марженка? - запитав я, вже влігшись.
Франтик указав кудись углиб лісу.
Вранці я прокинувся. знову в металевій кулі! Це годі було збагнути. Чому наші бажають, щоб я жив саме тут? Яку мету цим переслідують? Може, хочуть наглядати за мною?
Я ще раз докладно й ретельно оглянув таємничу оселю. Стіна кулі була подвійною, порожнистою всередині. Підозріло. В тому просторі може бути приховано чимало всього.