Мертва кров

— А тепер, коли ми самі, я хочу почути, яку ж насправді версію ви хочете мені розповісти.

— Сергію Олексійовичу, я вдячний, що ви мовчки вислухали мою першу, можливо, фантастичну версію. Але ви звернули увагу, що мені не заперечила й Надія Миколаївна. Отже, вона також припускає, що таке насправді могло б відбутися. Але ви, звичайно, помітили й чимало недоліків у моїй версії. Ну, по-перше, такий експеримент вимагає, напевно, чимало часу. А від моменту, коли Лозинський зайшов до лабораторії, до моменту його смерті, який встановили Надія Миколаївна й Іван Михайлович, минуло лише хвилин п’ятнадцять. Ви розумієте мене?

Орлов розуміюче хитнув головою, і Аблаутов продовжив:

— Борзова — жінка розумна. Якщо вона не вказала на мою помилку, то цьому є дві причини. Одна — вона дуже схвильована і не помітила такого короткого терміну, інша — її це влаштовує. Тому я припускаю, що існує ще одна версія. Зникли результати експериментів Лозинського. Це може говорити про те, що його вбив хтось з учнів — чи самі, чи з чиєюсь допомогою задля того, аби привласнити праці вчителя. Цим кимось могла бути, до речі, й так звана небіжчиця. Цілком можливо, що вона була під дією снодійного, і не виключено, що підпис на документі, який засвідчував її смерть, Лозинський поставив автоматично, довіряючи своєму учневі, до речі, найкращому, Іванові Михайловичу Петрову. До того ж у цих можливих крадіїв була можливість потрапити до лабораторії непомітно, і не лише через ці двері, а й через морг. Є й ще одна версія. Лозинського могла убити Надія Миколаївна, яка його любила понад усе на світі, але навіть не підозрювала про його статеве збоченство. Ви ж пам’ятаєте, було лише три сліди: Лозинського, «небіжчиці» й Надії Миколаївни. Тепер ви розумієте, що вбивство Лозинського — не така проста річ?

— А вам не здається, Богдане Івановичу, що це вже схоже на зневагу до цих людей?

— Ви про що, Сергію Олексійовичу?

— Почнемо з другого варіанта. Борзова — професіонал, медичний працівник. Якби вона захотіла вбити Лозинського, то могла б передбачити те, що не вона одна визначатиме час його смерті, а й Петров. До речі, в неї немає алібі, наскільки я зрозумів, і вона остання, хто бачив Лозинського і хто знайшов його тіло.

— До речі, час смерті Лозинського вони з Петровим визначали абсолютно однаково і незалежно одне від одного. Ми про це потурбувалися.

— Ось бачите. Якби вона, професійний експерт з криміналістики, захотіла вбити Лозинського, то забезпечила б собі повне алібі.

— Так. Але вона могла бути у стані афекту, побачивши Юрія Олександровича у пікантній позі з трупом.

— Але в такому разі як ви поясните калюжу крові і сліди ніг незнайомки?

— Та все це могла проробити й вона сама. До речі, розмір ноги небіжчиці й Надії Миколаївни однаковий.