![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
Я нарешті вирішив спитати:
– А що там з виходом у море? – Ми байдики били вже десять тижнів. Я заробляв п'ятдесят баксів на тиждень, з яких приблизно сорок відсилав тітці. За весь час я провів у Сан-Франциско лише один вечір. Моє життя крутилося навколо нашої халабуди, сварок Ремі з Лі-Ен і ночей у бараках.
Ремі зник у темряві по ще одну коробку. Ми з ним намучились на тій старій стежці Зорро. Ми розклали їжу на весь стіл на кухні Лі-Ен. Вона прокинулась і протерла очі.
– Ти знаєш, що казав президент Трумен? – Вона була в захваті. Раптом я усвідомив, що в Америці кожен – природжений крадій. Я сам цим заразився. Я навіть почав перевіряти, чи двері замкнені на ключ. Інші копи спостерігали за нами з підозрою; їм щось було видно у нас в очах; вони інстинктивно знали, що коїться у нас у головах. Роки досвіду навчили їх про таких, як ми з Ремі.
Вдень ми з Ремі вийшли в гори, прихопивши пістолет, і намагалися стріляти куріпок. Ремі підкрався на три фути від птахів, що кудкудакали, і стрільнув по них із 32-го калібра. Він промазав. Його дивовижний сміх покотився через каліфорнійські ліси та через цілу Америку:
– Настав час нам із тобою познайомитися з Банановим Королем.
Була субота; ми причепурилися й пішли до автобусної зупинки на перехресті. Ми поїхали у Сан-Франциско і прогулювалися вулицями. Реготання Ремі лунало всюди, куди ми тільки йшли.
– Ти повинен написати оповідання про Бананового Короля, – попередив він мене. – І без усяких фокусів, не дури старого маестро і не пиши про щось інше. Банановий Король – твоя нажива. Он стоїть Банановий Король. -Банановий Король був дідом, котрий продавав банани на розі вулиці. Мені було геть плювати на нього. Проте Ремі все штиркав мене під ребра й тяг за комір:
– Коли писатимеш про Бананового Короля, пиши про всілякі житейські питання. – Я сказав, що мені глибоко байдуже до Бананового Короля.
– Поки ти не зрозумієш важливість Бананового Короля, ти зовсім нічого не знатимеш про життя в цьому світі, – сказав Ремі розчулено.
У затоці стояла стара іржава баржа, яку використовували як буйок. Ремі хотів туди попливти, тому одного дня Лі-Ен спакувала обід і ми орендували човен. Ремі захопив інструменти. Лі-Ен розляглась і лягла під сонцем на крилі місточка. Я нишком за нею спостерігав. Ремі пішов до бойлерної внизу, де лазили щури, та почав бити і стукати по мідному покриттю, якого там насправді не було. Я сидів у напівзруй-нованій кают-компанії. Корабель був старезний, добре оснащений – меблі з дерев'яною різьбою і вбудованими шафками. Це був привид Джека Лондона в Сан-Франциско. Я дрімав на залитому сонцем столі. Щури бігали у коморі. Колись давно тут вечеряв блакитноокий капітан.
Я приєднався до Ремі внизу. Він шарпав усе, що стирчало:
– Нічого нема. Я думав, тут буде мідь, я думав, тут буде хоча б якась стара ручка. Цей корабель уже обчистили якісь злодюги. – Судно роками стояло на припоні. Мідь украла рука, якої вже давно нема.
Я сказав Ремі:
– Я б так хотів колись тут заночувати, коли здіймається туман і все тріщить, і плач сирени чутно з буйків.
Ремі був вражений; його захоплення мною подвоїлось.
– Селе, я тобі дам п'ять доларів, якщо тобі вистачить сміливості це зробити. Ти ж розумієш, що на цій штуці можуть бути привиди старих морських капітанів? Я не лише дам тобі п'ять баксів, а й спакую тобі обід і дам ковдру та свічки.
– Домовились! – відповів я. Ремі побіг до Лі-Ен. Я хотів стрибнути зі щогли і приземлитися прямо на неї, але дотримався своєї обіцянки Ремі. Я відвів від неї погляд.
Тим часом я зачастив у Фріско; я все на світі перепробував, щоб підчепити дівчину. Я навіть провів цілу ніч до світанку з дівчиною на лавці в парку, і все безрезультатно. Вона була блондинкою з Мінесоти. А там було ще й багато голубих. Декілька разів я їздив у Сан-Фран з пістолетом і, коли якийсь голубий підходив до мене в туалеті в барі, витягав пістолет і казав:
– Ей? Ей? Що ти там робиш? – Він відскочив. Я ніколи не розумів, чому я так робив; я знав голубих по всій країні. Виною була самотність Сан-Франциско і той факт, що в мене був пістолет. Його треба було комусь показати. Я проходив повз ювелірний магазин і раптом відчув бажання прострелити скло, забрати найкоштовніші перстні та браслети і побігти з ними до Лі-Ен. Ми могли б разом втекти в Неваду. Настав час залишити Фріско, інакше я здурію.