Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
Дояр одягнув піджак і вийшов з дому. Пів до восьмої вечора, ще не стемніло. Хотілося пройтися й подихати іншим повітрям. Не знаєш, що й гадати, поки не обдумаєш усього. Важко думати в цій кімнаті, де блищать у світлі лампи срібні щітки з ініціалами М. Д., де на сидінні стільця й досі вм’ятини від батькової сідниці. На небі засвічувалися зорі, а Дояр силкувався осягти правду, збагнути, яка частка тієї правди стосується його самого. Що робити з цими новинами, які звалив на нього батько? Що це було — спроба виправдатися? Що тепер думати про них обох? А передусім — чи правдива його оповідь? Чи робила... чи робила це мати зі своїм батьком? Мейкон сказав, що ні. Що лікар був імпотент. А звідки Мейкону знати? Втім, він знав, що каже, адже надто вже прагнув упевнитися, чи так воно й є насправді. Не махнув би на цю справу рукою, якби була хоч якась можливість того найбільшого гріха. А все-таки припустив, що були «розмаїті штучки».
— Та пропади воно пропадом! — сказав уголос Дояр. — Якого дідька він розказав мені про те все гівно?
Не хотілося про це думати. Що тут вдієш? Лікар помер. Минулого не переробиш.
Збентеження скоро переросло в злість.
— Чокнуті засранці, — шепнув він. — Стукнуті в голову. Якщо він хотів поставити мене на місце, то чому цього не зробив? Прийшов би до мене та й сказав би, як чоловікові пристало: «Ану припини пороти дурниці! Я теж припиню. Обидва припинимо». А я б тоді відповів: «Гаразд, не поротиму». Де там! Приперся з якоюсь химерною баєчкою про те, звідки, чому і як воно взялося.
Дояр прямував до південного кварталу. Може, вдасться знайти Гітару. Хильнути з ним чарку — саме те, що треба. А якщо не вдасться, то піти до Агар. Ні. Не хочу з нею балакати. Взагалі ні з якою жінкою не хочу. Не тепер. Ніякої балачки про схиблення. А вони таки є, оті схиблення. Цілий букет. Сімеєчка хворих на голову. Пілат весь день виспівує й меле нісенітниці. Реба ганяє за першими-ліпшими штанами. Агар... що ж, вона хоч куди, та все одно з нею не все в порядку. Теж має мухи в носі. Ет, з ними принаймні весело. І ніяких тобі таємниць.
І де тепер може бути Гітара? Нізащо його не знайдеш, коли нагла потреба. Вітрогон, їй-бо. Вигулькує, як поплавець, будь-де й будь-коли, але завжди не в пору.
Дояр спостеріг, що раз у раз переходить на шепіт і перехожі зглядаються на такого дивака. Зненацька він усвідомив, що в такий час тут ціла юрба. І куди їх усіх нечистий несе?
Дояр силував себе не розмірковувати вголос.
«Якщо хочеш бути мужчиною, то мусиш прийняти всю правду», — так сказав батько. А хіба я не можу бути мужчиною й не знаючи всього цього? «Ти мусиш мати трохи в голові за тією рукою». Гаразд. Що саме мати в голові? Що моя мама шморгалася зі своїм татком? Що мій дід був світлошкірий нігер, який любив ефір і ненавидів чорну шкіру? Раз так, то нащо він дозволив тобі одружитися зі своєю дочкою? Щоб самому могти її пошморгувати та щоб сусіди нічого не запідозрили? А ти що — свічку при них тримав? Ні. Кажеш, тобі йшлося про інше, до чого ти й пальцем не смів торкнутися? Мабуть, про його гроші йшлося. Це ж до них тесть не давав тобі й пальцем доторкнутися, хіба ні? А його дочка не допомогла тобі, га? Тому ти й подумав, що вони дають одне одному жару на операційному столі? А якби тесть дав тобі ці чотири банківські книжки, щоб ти собі робив, що заманеться, — скуповував хоч усю залізницю, то й він тоді робив би з дочкою, що заманеться, правда? Міг би залазити до вас у ліжко, й утрьох ви б незле забавлялися. Він мав би одну цицьку, а ти... мав би... другу...
Дояр несподівано спинився й завмер. На шиї виступив холодний піт. Перехожі натикалися на остовпілого юнака, що стояв їм на дорозі. Він щось згадав. А може, йому здалося, що згадав. Мабуть, це був сон, і той сон пригадався. Постала картина — два мужчини ссуть груди його матері — й розповзлася, а з-під неї проступила інша. Оця зелена кімната, дуже маленька зелена кімнатка. У цій зеленій кімнатці сидить моя мати, її груди оголені, хтось ссе їх, і той хтось — це я. То й що? Ну то й що з того? Мати давала мені грудь. Матері годують немовлят груддю. Чому мене заливає потом?