Таврований

— Розповідай, з якою метою ти завалив політроботу в Де-Кастрінському укріпрайоні, підозрюваний Рудньов.

— Хіба за розвал нагороджують орденами?

— Такі ж, як ти, і нагороджували. І за свою опозиційну діяльність в академії не відкрутишся.

Руднєв нічого не відповів.

— Що мовчиш, Рудньов? Крити нічим?

Малишев дістав зі столу кілька листочків паперу, вмочив ручку в чорнило, запитав:

— Будемо писати протокол?

— Про що?!

— Про створення право-троцькістської організації, про диверсійну діяльність з метою повалення існуючого ладу, може, навіть, про шпигунство на користь японців. У всьому докладно розберемося.

— Якщо я створив право-троцькістську організацію, як ви говорите, повинні бути її списки, протоколи засідань та інші документи.

Малишев здивовано підняв брови, важким поглядом подивився на нього.

— Дивися, який розумний. Будуть тобі і люди і документи. Все буде.

— Ніколи не займався шпигунством. І ви не в змозі пред'явити мені жодного доказу.

— Ніколи мені дискутувати з тобою, розумник. Давай писати протокол.

— Нема про що писати.

— Зізнавайся. Не то пошкодуєш, що мати на цей світ народила.

— Який абсурд, яка ганьба! Анатолій Іванович! Ти нормальна людина. Поет у душі.

— Звідки взяв? Я не поет, а слідчий особового відділу фронту.

— Як життя прожити збираєшся, слідчий? Ці безневинні люди, яких ви відправляєте на той світ, до кінця днів твоїх стоятимуть в очах. У власному будинку ти не знайдеш спокою. Єдине, що тобі допоможе трохи забутися, горілка. Але й вона не врятує.

Малишев встав зі стільця. З усього маху вдарив Семена Васильовича трохи вище перенісся. Він звалився разом зі стільцем на бетонну підлогу. Кілька хвилин лежав нерухомо. З носа потекла кров. Слідчий не поспішав йому на допомогу. Чекав, поки підслідний прийде до тями і підніметься сам.

Руднєв насилу піднявся на ноги. Постояв, похитуючись.

Малишев вже заповнював «шапку» протоколу, лише зрідка поглядаючи на Руднєва.

Полковий комісар в числі інших занять ще в юності захоплювався боротьбою. Він постійно тримав себе в хорошій спортивній формі.

Дивився на верхівку голови слідчого, на русяве волосся.

— Хто дав тобі право піднімати руку на комісара? — Запитав.

Слідчий не відповів.

«Як він сміє так зі мною поводитися?!» — обурився Руднєв. Він відчув себе, як під час атаки. Почуття гніву, невгамовне бажання перемогти ворога.

Зібравши останні сили, різкими рухами завдав головою удар в живіт слідчого. Той не встиг відреагувати і ухилитися, звалився на підлогу.

Так вони і лежали разом, поки в приміщення не заскочив охоронець. Він покликав підкріплення. Незабаром зайшли троє здорових хлопців.

Вони підняли Семена Васильовича на ноги. У того круги ходили перед очима. Але він продовжував стояти.

Молоді хлопці стали в коло біля нього. Один легенько штовхнув його в протилежну сторону. Інший наніс удар. Пустили по колу. Били доти, поки Семен Васильович знепритомнів і впав на підлогу.