![Чорна магія для „чайників”. [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/4/4/chorna-magiya-dlya-chajnikiv-uk-download.jpg)
Чорна магія для „чайників”. [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Чорна магія для „чайників”. [uk]». Краткое содержание книги:
До циклу «Жахливе місто Z...» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
Нижче розмістилась табличка з рисами характеру. Чоловік повідзначав у ній галочками свої, найбільш впираючи на акуратність, логічність та сумлінність.
«Введіть параметри вашої родини» — вискочив наступний напис.
Поруч блимало біле віконечко. Чоловік встановив у ньому курсор і замислився. З одного боку він наче тепер вільний козак… а з іншого…
Пальці заклацали по клавіатурі.
«Дружина Тетяна, 28 років, син Влад 5 років»
Він надавив на enter і побачив уже не напис, а табличку.
«Що заважає збутися мрії вашого життя?»
Далі йшли чотири колонки — по дві для дружини і сина. В них перераховувались риси характеру. Майже всі вони починалися з не — недбалість, неакуратність, нехлюйство… У Владовій колонці великими літерами горіло:«неслухняність, слабохарактерність, нестриманість, схильність до дурних фантазій».
Чоловік глянув на годинничок в лівому нижньому кутку дисплея і обімлів. Перша година ночі.
Він неохоче закрив віконечко. Воно покірно згорнулось, викинувши перед цим ще один напис:
«Дані зберегти?» «Так». «Ні».
Чоловік натиснув «Так», вирішивши почекати віддавати диск, аж поки він не розбереться з дивацькою грою до кінця.
***
Вдруге він взявся до гри аж наступного тижня. До того двічі встиг побувати в гостях у Тетяни. В отій її «малосімейці». Дружина приймала його спокійно і погідно. Від засмиканої згаслої істоти останніх днів їхнього подружнього життя не залишилося нічого.
Лише раз вона спалахнула, коли він звичним жестом провів по полірованій поверхні успадкованої від Лесі шафки, демонструючи палець у пилюці.
— Тут мій дім! Досить мені вказувати! Мені набридло жити у фільмі «У ліжку з маніяком»!
— Що ти мені хочеш довести? — спитав він тоном «шляхетне обурення», - що брудні меблі кращі за чисті?
— Та-ату! — занив Влад, — ти зно — ову…
В Тетяниних очах він раптово побачив відблиск зненависті, про яку в романах зазвичай пишуть «розпечена до білого»
— Ти наше життя проміняв, — сказала вона, — на оце ось… Та хіба ж я гуляю… Робота, підробіток… Банк, переклади з англійської, переклади з німецької, банк… В мене від комп’ютера очі сліпнуть. А ти хочеш, аби я оце все одразу помічала… пилюку оцю. Дай мені спокій.
Другий візит знову закінчився сутичкою. На цей раз з приводу виховання Влада. Хлопчина знову зарився в «Гаррі Поттера», захоплено вивчаючи вже інший том. Та книга, що побувала в сміттєвому відрі, була фіалкового кольору, а Влад тримав в рученятах зеленкувату. На пропозицію сходити до парку помотав головою, мовляв, книжка цікавіша. Чоловік повернувся додому злий і незадоволений.
— Робить з сина дівчисько, — бурчав, — бабське виховання.
Перекусив по холостяцькому та увімкнув комп’ютер. Увійшов у програму зниклого хакера. Дібрався до таблички і повідзначав усі недоліки дружини й сина.
В комп’ютері заверещало. Тоді вискочила табличка:
«Створення щасливої родини по заданим параметрам від компанії Lcfr LTD.»
«Дружина Тетяна — відформатувати. Натисніть enter.»
«Син Влад — не формат. Натисніть delete»
— Ну ось, — пробурчав чоловік, — навіть машина говорить, що дитина геть зіпсута. Шостий рік пішов — а воно як дівчинка. Зайчики, кучері, Гаррі Поттери… Казочки на ніч. Вже з такого не виховаєш чоловіка. Характер — Тетянина погана копія. Фантазії, квіточки. Нехлюйство… Штани свої не вміє скласти… Капризний, розбещений… Бабусі розбалували — головним чином теща, але і мати теж. Забула вже як мене виховувала.
Він задумався на хвильку про те, як добре було б мати іншу дитину. Слухняну, акуратну, виважену. Без стрибків і диких радощів, без дурної впертості… І щоб захоплювалася тим, чим він у дитинстві. Метеликами, комахами. Конструктором, різним залізяччям. А не казками про малолітніх чародіїв.
— Мама завжди казала, — мовив він до дисплея, — що я — ідеальна дитина. А син — наче і не мій…
І натиснув delete. А тоді — enter.
Владове ім’я зникло одразу. Тетянине мерехтіло хвилини зо три, потім вискочив напис:
«Форматування завершено. Проект — «Міцна родина». У файлі «Дружина» можливі видозмінення за Вашим бажанням. Залишайтесь з нами.»
— Хтозна що, — мовив чоловік втомлено, вимкнув комп’ ютера і влігся спати.
Дружина зателефонувала йому наступного ранку на мобільний, коли він був на заводі.
— Коханий, нам треба зустрітись…
В нього тьохнуло серце. Такий голос він чув шість років тому не в мобільному, який був тоді не по кишені помічнику майстра хоч і на заводі, що вважався «пристойним», а в трубці цехового телефону. Й диспетчерки гукали, сміючись:«Толя, дзвонить твоя