Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]

Коли учасники гри вип’ють обумовлену кількість пляшок, тому, хто програв, пропонується виконати бажання. Найчастіше – біологічно протиприродне.

Форд Префект, як правило, намагався програти.

Форд знову уважно поглянув на Артура, для якого бажання потрапити до бару "Кобила і грум" почало втрачати привабливість.

– Але що буде із моїм будинком? – запитав Артур жалібно. Форд подивився на містера Просера, і раптом його осяйнула ідея.

– Це він хоче знести твій будинок?

– Так, вони збираються прокласти...

– А ти їм заважаєш?

– Так...

– Здається, ми зможемо домовитись. Перепрошую, – гукнув Форд. Містер Просер озирнувся. Він сперечався з бригадиром бульдозеристів, чи можна вважати Артура Дента божевільним і якщо так, то скільки їм слід доплатити за шкідливість. Те, що до Артура надійшла підмога, стривожило Просера.

– Слухаю вас. Містер Дент погодився? – з надією запитав він.

– Припустимо, що не погодився, – сказав Форд.

– Розумію, – зітхнув містер Просер.

– Припустимо також, що він сьогодні взагалі не погодиться.

– Припустимо. Ну то й що?

– А те, що вашим людям доведеться бити байдики цілий день.

– Можливо, можливо...

– Тож, якщо ви згодні, чи так уже важливо, буде Артур лежати тут цілий день, чи піде?

– Не зрозумів.

– Що ж тут незрозумілого? – здивувався Форд. – Якщо ви згодні простояти тут цілий день, то ви, мабуть, зможете обійтися і без містера Дента.

– Мабуть, зможемо, – містер Просер замислився спантеличено. Йому здавалося, що один із них верзе нісенітницю.

– От і добре, – зрадів Форд. – Будемо вважати, що домовились. Тоді ми, з вашого дозволу, відлучимося ненадовго до пивної. Як ви ставитесь до такої пропозиції?

Пропозиція здалася містеру Просеру верхом безглуздя.

– Цілком прийнятна пропозиція, – переконливо сказав він, розмірковуючи одночасно, кого це він намагається переконати.

– А коли вам захочеться вихилити склянку-другу, – сказав Форд, – можете розраховувати на нас.

– Дякую, хлопці, – містер Просер остаточно заплутався, – дуже люб’язно з вашого боку.

Він спохмурнів, усміхнувся, по тому спробував сумістити обидві дії. Кінець кінцем він махнув рукою і став крутити на голові хутрову шапку. Лишалось сподіватися, що цей раунд зостався за ним.

– Тоді, – продовжував Форд Префект, – вам доведеться підійти сюди й лягти...

– Що, що? – спантеличено вигукнув містер Просер.

– Вибачте, сер, – сказав Форд, – можливо я не досить точно висловився. Але ж комусь треба лежати на шляху бульдозерів, чи не так? Інакше їм ніщо не завадить знести будинок містера Дента.

– Що, що? – знову вигукнув містер Просер.

– Справа дуже проста, – пояснив Форд – Мій клієнт – містер Дент – погодився звільнити місце в калюжі лише за однієї умови, якщо ви підміните його.

– Що ти верзеш? – озвався Артур. Форд штовхнув його носаком черевика.

– Ви пропонуєте мені, – сказав Просер, силкуючись збагнути, що, власне, від нього хочуть, – підійти й лягти в калюжу...

– Саме так.

– Перед бульдозерами?

– Еге ж.

– Замість містера Дента?

– Еге ж.

– У грязюку?

– Можна висловитись і таким чином.

Тільки-но містер Просер збагнув, що саме він, а не хтось інший, є потерпілою стороною, гора впала йому з плечей. Від цього жорстокого світу марно було б чекати чогось іншого.

– А ви тим часом збігаєте з містером Дентом до пивної? – зітхнув він.

– Так, – підтвердив Форд. – Саме так,

Містер Просер зробив кілька непевних кроків, тоді зупинився.

– Швиденько? – уточнив він.

– Туди й назад, – запевнив його Форд. – Устань, – звернувся він до Артура, – поступись чоловіку місцем.

Артур слухняно підвівся. Він ще не вірив своїм очам.

Форд указав Просеру на калюжу, і той незграбно сів у неї. На його обличчі з’явився вираз глибокого смутку. Йому усе більше й більше здавалося, що життя – це просто жахливий сон. Щоправда, сон чужий. Цікаво, чий саме? Грязюка чвакнула, холодна вода просочилася в його штани, ринула в черевики.

– Лишень не надумайте за час відсутності містера Дента здійснити свій брудний задум, – суворо попередив Форд.

– Ну що ви, – відповів містер Просер, – адже ми уклали джентльменську угоду.

Він побачив, що до нього простує представник профспілки бульдозеристів, простягнувся в калюжі на повен зріст і заплющив очі. Треба було підшукати докази, що він сам не є розумово неповноцінний. Втім, у цьому він був не зовсім певен. Мозок заповнився тупотінням копит тисяч коней, вигуками, димом пожеж. Це траплялось щоразу, коли він вважав себе приниженим і скривдженим. Пояснення такому феномену він не знаходив. Ми можемо припустити, що зовсім у іншому вимірі могутній хан, спостерігаючи за цією принизливою сценою, мабуть, ладен був луснути від люті, а тут містера Просера била лихоманка. Він відчував, як холодна рідина промочує одяг. Ну й день – спочатку прочуханка на роботі, потім цей похмурий Дент із приятелем, місце якому на шибениці, орди кочовиків" – усе змішалось докупи.