Гумор та сатира [збірка]
- Автор: Таксюр Ян Ильич
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:
Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Перейти на страницу:
***
Если нужно вам поехать
В Баден-Баден подлечиться,
Позовите прокурора
И Киреева-судью.
Пусть дадут вам семь лет срока,
И в Качановку на зону
Отправляйтесь поскорей.
Там традиция такая:
Только зэк подхватит насморк —
Посылают в Баден-Баден.
***
Если Ющенко с супругой
К вам зашли случайно в гости
Развлекайте их приятным
Разговором о Больнице.
Как Больница? Где Больница?
Сколько стоила Больница?
И при этом не пугайтесь,
Если гости станут в лицах
Почему-то вдруг меняться.
Многоцветием любуйтесь!
Вот зелёный, жёлтый, синий…
Только красного не будет —
Им не стыдно никогда.
Шо такое харашо?
Депутатський син прийшов
І пита малеча:
— Тату, звідки в нас «Пежо»,
Вілла, інші речі?
Гладить таткова рука
Сонечко біляве:
— Є професія така —
Розкрадать державу.
Страждання однієї тварини (вкрай суб'єктивна байка)
Одного вихідного дня
Маленьке кошеня
Зазнало мук,
Бо впало в люк.
І там, в глибинах сантехнічних,
Тваринці було так незвично,
Так гидко! Аж задихалося воно,
Бо навкруги саме ж багно.
І тут багно, і там багно,
А поруч пропливає, вибачте, лайно,
І все, що тхне, кінчаючись на «о».
Коротше, ситуація жахлива —
Не бачить кошеня лайну альтернативи…
Згадав я у неділю муки тої киці,
Як бігав з бюлетенем по виборчій дільниці.
Тарасові сльози
Щороку 9-го та 10-го березня, в дні народження та смерті Тараса Шевченка, керівники України, зарубіжні гості, творча інтелігенція приходять до пам’ятника поета, аби вшанувати великого Кобзаря.
У кожного своє горе
І свій гріх, мов камінь.
Той керує, той грабує,
А тому, як у храмі
Вклоняються, мов святому,
І слава до неба.
А може те покійному гидко,
І не слави йому треба,
А молитви…
Отак думав я, бульваром ідучи,
Поруч тополі, Києва окраса,
Та й не помітив, як вийшов
До Кобзаря кам’яного,
До нашого Тараса.
Бачу, букет на постаменті,
І трохи народу.
Так це ж день народження,
Та день його уходу.
І зітхнув я, незграбний, і раптом…
Що це?! Диво якесь чи година лихая?
Поет глянув на мене і теж зітхає
Грудьми кам’яними.
А далі, чи то примара,
Чи насправді було,
Не знаю, тільки з бульвару
Поверта колона пишна.
Ідуть в «Армані» убрані,
У вінках живі квіти,
Охоронці злі бігають.
Ну, значить, влада іде,
А з нею еліта.
І знову чую, зітхнув Поет,
Та іще так сумно!
І я, нахабний, кажу йому:
Чом зітхаєш, не впізнав?
То діти твої великорозумні,
Що уклоняються тобі,
Та інших нахиляють перед тобою,
Та перед собою…
Оно, дивись, твій нащадок,
Той, що всіх умовля
Думать по-українськи.
А в самого, гада,
Маєток англійський,
Рахунок американський,
А в кишеню кладе, стерво,
Мов митник бусурманський.
А поруч, дивись, не зітхай,
Письменнички та нацбезпека,
Та УПА ветерани.
Та на всіх крові крапельки,
Що колись із рани
Закатованих діточок витікала.
А це хто? Білі кали
Тримає, невже правнук отого з СС?
Ні, чую, каже: Yes! Yes!
І всміхається весь час, дурепа,
Це, мабуть, хтось із Госдепу,
Теж твій прихильник, Тарасе.
Та всі вони з одної каси
Годуються: і поети, і олігархи,
І той, що вбрався
В «київського патріарха»,
А сам, як нехристь поганий,
На погибель, нещасний,
Із церкви вигнаний…
Всі вони твої учні,
Ти їм вказав дорогу.
Навчив жаги ворожої крові,
Навчив не боятися Бога.
Так, так! Це ти написав:
Немає, немає Господа на небі.
Ну, от вони Його і забули,
І приходять до тебе,
Поклоняючись тобі, мов ідолу.
Тільки, знаєш, брате,
Господь сказав:
Спокуси у світ прийти мусять,
Та страшна розплата
Чека на того, хто спокусить
Малі Його люде…
І тут зненацька, брехать не буду,
У тому дивному мареві
Побачив я сльози кобзареві.
Почув його тихе: «Горе, горе…»
І зникло все, і натовп, і охоронці,
І прославителів хори.
А я пішов до храму,
Не до Володимирського собору
(Хоч і поруч, а святиня в полоні)
Пішов далеко, на Печерськ,
Бо не мав недостачі у часі я
І там на пагорбі,
Де на Божій долоні
Стоїть наша Лавра,
Молебен замовив на спомин душі
Раба Божія Тарасія…
Перейти на страницу: