Проект «Україна». Галерея національних героїв
- Автор: Хорошевський Андрій Юрійович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6082-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна». Галерея національних героїв». Краткое содержание книги:
І лише в 1034 році, після смерті Мстислава, Ярослав став одноосібним правителем Київської Русі і залишався ним до своєї кончини.
Багато істориків звинувачують Ярослава Мудрого в тому, що його зовнішня політика була нерішучою і він не приєднав до Русі нових територій. Та варто відмітити, що заслуга правителя полягає не так у тому, скільки нових територій він приєднав, а в тому, що він зробив для розвитку власної держави.
І в цьому сенсі в історії Київської Русі, мабуть, рівних Ярославу ми не знайдемо. Ярослав добре пам’ятав звинувачення, які пред’явили кияни його дідові Святославові: «Ти, князь, шукаєш чужої землі і про неї піклуєшся, а свою покинув», і всю свою енергію направив на повернення втраченого і зміцнення власної держави.
Ярослав, правлячи величезною територією Київської держави, як і його батько, продовжував укріплювати державний лад Русі. Він підсилює свою владу в Новгороді, давши новгородцям «грамоти», але вигнавши ще в 1019 році впливового і небезпечного для нього намісника Костянтина Добринича, очільника верхівки новгородського суспільства. Намісником у Новгороді він садить свого сина Володимира (раніше там сидів якийсь час малолітній Ілля). Під 1035 роком літопис повідомляє: «Ярослав ходив до Новгорода і залишив там на княжінні старшого сина свого Володимира». Володимир виявився надійним помічником батькові у всіх його справах. Можливо, цьому сприяла дружина Ярослава і мати Володимира Інгігерда, яка часто відвідувала сина і жила у Новгороді.
Свою діяльність щодо об’єднання руських земель в єдину державу Ярослав прагнув закріпити і кількома церковно-політичними актами. Першим кроком в цьому напрямі стало прагнення Ярослава створити Руський пантеон святих. Вже в перші роки утвердження його в Києві він направляє в Константинополь патріархові й імператорові прохання про канонізацію (приєднання до лику святих) княгині Ольги, Володимира Великого, варягів-християн (батька і сина), убитих язичниками в Києві при Володимирі, і своїх братів Бориса і Гліба. Канонізація Ольги, Володимира і варягів-мучеників була рішуче відхилена Візантією, але наполегливість Ярослава відносно Бориса і Гліба зломила затятість імператора. Ярославу вдалося добитися канонізації своїх братів, князів Бориса і Гліба. Одночасно і на Русі Ярослав робив все можливе, щоб прославити і звеличити братів, показати їх беззаперечну слухняність і підпорядкування старшим.
Таким чином, Ярослав, добившись канонізації Бориса і Гліба, не тільки поклав початок пантеону святих русичів, але тим самим увінчав ореолом святості і свою власну княжу владу.
М. М. Карамзін в «Історії держави Російської», даючи характеристику правління на Русі Ярослава Мудрого, пише: «Нарешті, блискуче і щасливе правління Ярослава залишило в Росії пам’ятник, гідний великого монарха. Цьому князеві приписують якнайдавніші зібрання наших цивільних статутів, відомі під назвою «Руської правди». Ярослав першим видав закони, писані на слов’янській мові… Цей [закон], подібний до дванадцяти дек Риму, є вірне зерцало тодішнього цивільного стану Русі і дорогоцінний для історії».