Проект «Україна». Галерея національних героїв
- Автор: Хорошевський Андрій Юрійович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6082-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна». Галерея національних героїв». Краткое содержание книги:
Москва побоювалася не тільки війни з Польщею, але і бунтівної козацької сили, а також союзу Хмельницького з Туреччиною – своїм одвічним ворогом. Проте 1 жовтня Земський собор остаточно вирішив прийняти гетьмана з військом у підданство. 8 січня 1654 року в Переяславі зібралася Рада, на якій були присутні не тільки старшини, але і козаки, духівництво, міщани і селяни. До них з промовою звернувся Хмельницький, запропонувавши вибрати, до кого відійти в підданство: до турецького султана, кримського хана, польського короля або російського царя. Народ кричав: «Воліємо під царя московського!» Прочитані були договірні статті, за якими Україна під назвою Малої Росії приєднувалася до Московської держави. Після цього на вірність цареві присягнули гетьман і полковники. Правда, вони почали наполягати, щоб і московські посли присягнули за царя, як це робили польські королі. Ті відмовилися, стверджуючи, що самодержавний цар завжди на слово вірний. Старшина та й гетьман присягали неохоче. Адже вони мріяли про незалежність України і про свої шляхетські вольності, як це було в Польщі. Неохоче присягало і духівництво. Услід за цим в березні були підписані «Статті Богдана Хмельницького», відомі як «Березневі статті», що надавали Малоросії широку автономію.
Весною 1654 року почалася війна Росії з Польщею. За Польщу виступали татари, проти – шведський король Карл Х, який хотів стати і польським королем. Поляки стояли на межі загибелі. Король Ян Казимир спробував вступити в переговори з Хмельницьким, але зустрів відмову. Проте в 1656 році росіяни раптом уклали з поляками перемир’я, не повідомляючи Хмельницького. Причинами цього були війна між Росією і Швецією, що почалася, і обіцянка поляків після смерті Яна Казимира вибрати королем царя Олексія Михайловича.
Надія Хмельницького на приєднання за допомогою Росії українських земель, що залишилися у Польщі, не справдилася. Тоді він уклав союзні договори з ворогами Польщі Карлом Х і угорським князем Д. Ракоці і послав їм на допомогу 12 тисяч козаків. Гетьман і старшина відкрито звинуватили царя в зраді і порушенні Переяславської угоди. У своєму листі до царя Хмельницький писав: «Шведи – люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотримуються слова. А цар, підписавши перемир’я з поляками і маючи намір повернути нас в їх руки, вчинив з нами безсердечно». Щоб спинити його (подібне було порушенням «Березневих статей»), цар направив до Чигирина послів. Вони застали гетьмана вже хворим, проте накинулися на нього з докорами. Через два місяці Хмельницький скликав раду, щоб ви брати свого наступника. Обраним став його син – Юрій. 27 липня 1657 року Богдан Хмельницький помер від апоплексії. Він був похований у церкві, яку побудував сам гетьман, у Суботові.
З усіх українських гетьманів Хмельницький – найвидатніша постать. Рівного йому талантом і авторитетом продовжувача не знайшлося. Після його кончини в Україні почалася Руїна – боротьба за владу, що принесла народу розорення і незліченні лиха.
Грушевський Михайло Сергійович
(1866—1934)
Державний, політичний і громадський діяч, голова Центральної Ради, видатний історик
Михайло Сергійович Грушевський народився в місті Холм (що нині входить до складу Польщі), свого часу заснований князем Данилом Галицьким. Але родина Михайла Сергійовича не мала коріння на Холмщині. «Я походжу від старовинної (відомої з ХVІІІ століття), але бідної родини Груш, пізніше Грушевських, яка вгніздилася в Чигиринському повіті», – писав він в автобіографії.
Батько Михайла, Сергій (1833—1901), виріс у родині диякона. Він закінчив Київську духовну академію, але після закінчення навчання не прийняв сан, а почав працювати вчителем. У Холмі батько майбутнього лідера України опинився в 1865 році як викладач греко-уніатської гімназії. У цей час у місті відкрилися педагогічні курси, і Сергій Грушевський став їх директором.
Через рік, 17 (29) вересня 1866 року, у нього народився перший син – Михайло. Хлопчика охрестили в православній церкві Св. Іоанна Богослова. Мати Михайла – Глафіра Захарівна, була для нього психологічно близькою людиною, що вплинула на розвиток його розуму і характеру. Михайло признавався: «Я думаю, що я дуже багато набув від матері, що стосувалося складу розуму і психіки – хоча завжди відчував себе ближче з відвертішим і експансивнішим батьком… Потреба в сильних почуттях, не стільки радісних, скільки болісних, – які моя психіка витворювала навіть з маловажних приводів, коли не було важливих, – в цьому я теж пізнаю психіку матері».