Необхідні речі

Нічогісінько звичайного не було в тому, що сталося з Реджинальдом «Батею» Мерріллом, старим скнарою, власником місцевої лахмітної крамниці. «Емпоріум Ґалоріум» називалася. Стояла прямо отам, через вулицю, де зараз вільне місце. Будка та вже давно згоріла, але в місті є люди, які це бачили (чи то вони так кажуть), і після кількох пляшок пива в «Захмеленому тигрі» розкажуть вам, що то не проста пожежа знищила «Емпоріум Ґалоріум» і забрала життя Баті Меррілла.

Його племінник Туз розповідає, що щось страхітливе трапилося з його дядьком перед тією пожежею – як у «Сутінковій зоні». Туза, звісно, і близько там не було в той час. Коли дядько відкинув копита, він досиджував чотирирічний термін у в’язниці Шоушенк за нічний злом і проникнення. (Люди завжди знали, що Туз Меррілл погано закінчить, у школі він був одним із найгірших хуліганів, яких знало це місто, і було, мабуть, із сотню дітей, які перебігали на інший бік вулиці, забачивши, що на них суне Туз, брязкаючи пряжками й застібками на мотоциклетних чоботах, шаркаючи по хіднику.) І все одно йому вірять, знаєте. Може, й дійсно щось химерне трапилося того дня з Батею, а може, то просто чергові балачки у Нен за тими горнятками кави й кавалками яблучного пирога.

Найпаче, тут усе так само, як і в місті, де ви виросли. Люди скаженіють через релігійні діла, люди носяться з факелами, носяться з таємницями, носяться з обрáзами… і час від часу трапляються навіть страшнуваті історії, пожвавлюючи чергову занудну днину, як оте, що сталося чи не сталося того дня, коли Батя вмер у своїй крамниці. Касл-Рок чудове місто, щоб тут жити й зростати, як написано на знаку при в’їзді. Сонечко гарно світить на озеро й на листочки дерев, а в ясний день із висоти Касл-В’ю можна аж ген Вермонт побачити. Літечкові туристи сваряться за недільну газету, а на стоянці біля «Захмеленого тигра» час від часу увечері п’ятниці чи суботи (або й в обидва дні) трапляються бійки, але ті туристи завжди повертаються додому, а сутички завжди вщухають. Рок завжди був одним із хороших місць, а коли людям щось душу ятрить, знаєте, як ми кажемо? Кажемо: «Та йому минеться» або «Та їй минеться».

Генрі Бофорта, наприклад, бісить, що Г’ю Пріст лупить по «рок-олі»[9], коли нап’ється… але Генрі минеться. Вілма Джерзик і Нетті Кобб не терплять одна одну… але Нетті минеться (напевно), а не терпіти когось – то просто такий у Вілми стиль життя. Шериф Пенґборн досі побивається за своєю дружиною й молодшою дитиною, які наглою смертю загинули, і це була, звісно, трагедія, але з часом йому минеться. Ситуація з артритом Поллі Чалмерз ніяк не кращає – навіть навпаки, гіршає потрошки, – і їй, можливо, й не минеться, але вона навчиться з цим жити. Мільйони людей так живуть.