Оргія
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Оргія». Краткое содержание книги:
Н е р і с а
Бувала я на оргіях не раз.
А н т е й
Але не на таких!
Н е р і с а
Либонь, на кращих.
А н т е й
Того не може бути.
Н е р і с а
Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.
А н т е й
Се злочин - на оргії такі дітей водити!
Н е р і с а
Моя матуся мусила.
А н т е й
Я знаю… Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось, коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела на те позорище.
Н е р і с а
Нічого мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене…
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю… Запевне, ті їхні пестощі були масні і кожне слово брудом перейнято!
Н е р і с а
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві були немов веселки - більша й менша на ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого…
А н т е й
А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.
Н е р і с а
Кажу ж тобі, що я того не знала!
А н т е й
Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.
Н е р і с а
Я тямлю, що тобі я винна дяку.
Не бійся, я того не забуваю.
А н т е й
Нерісо! Чи того ж я потребую?
Н е р і с а
Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене,
"маленьку мавпочку з Танагри".
А н т е й
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш,
і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської ніжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбні проти тебе, моєї "вітроногої" Неріси!
Н е р і с а (задумана)
І нащо то мені?..
А н т е й
Що саме, люба?
Н е р і с а
Отая "вітроногість", як ти кажеш… Вже я ж не танцівниця.
А н т е й
Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало - бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?
Н е р і с а
Укритим скарбом… Я скажу по правді, що я щедрішою вдалась від тебе.
І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.
Ні! якби сила, я б тебе сама поставила на п'єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста!
і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!
А н т е й
Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п'єдесталу може?
Н е р і с а
Авжеж! Я певна того!
А н т е й
Ти дитина… Але як ти так любиш п'єдестали, то будь утішена, бо наш Федон вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору і дав їй п'єдестал високий досить.
Н е р і с а
А де ж він тую статую подіне?
А н т е й
Нам принесе.
Н е р і с а
Тут і лишить?
А н т е й
Запевне.
Се ж буде дружній дар нам від Федона.
(Пауза).
Ти щось примовкла, наче зажурилась.
Чого, Нерісо?
Н е р і с а
Я собі гадаю, що скільки ще ся хата поховає в собі укритих скарбів, мов гробниця…
А н т е й
Я не люблю таких речей у тебе.
Н е р і с а
Як буде тут камінна Терпсіхора, то я мовчання перейму від неї.
А н т е й
Нерісо, ти сьогодні вередлива.
Н е р і с а
Як так, то я піду.
(Встає).
А н т е й (затримує її, обнявши)
Ні-ні, кохана!
Н е р і с а (визволяючись)
Пусти мене!
Чутно стукання у хвіртку.
Он хтось прийшов до тебе.
Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і впускає Ф е д о н а - молодого скульптора.
А н т е й
Здоров, Федоне!
Вітаються.
Ф е д о н
Я лиш на хвилинку, так ніколи!
А н т е й
Чому? Роботу маєш?
Ф е д о н
Роботу поки що я вже скінчив, та тут нові клопоти - вибираюсь на панську оргію до Мецената!
А н т е й (зчудований)
Тебе запрошено?
Ф е д о н
З тобою разом.
А н т е й
Жартуєш чи глузуєш?
Ф е д о н
Правду мовлю, се ж я прийшов тобі переказати запросини.
А н т е й
Хто ж їх тобі приніс?
Ф е д о н
Я сам одержав, бувши в Мецената.
А н т е й
Ти в Мецената був? Чого?
Ф е д о н
По справі… І знаєш, я ніяк не сподівався, що він такий.
А н т е й
Який?
Ф е д о н
Такий привітний,
і неподібно, що великий пан, говорить так…
А н т е й
Та з чого ж ти дивуєш?
Що пан вельможний на поріг пускає митця убогого? Чи, може, з того, що і римлянин часом дещо тямить у хисті красному?
Ф е д о н
O ні, не "дещо", а він таки знавець, великий, справжній!
Адже й тебе він перший оцінив.
А н т е й
Він перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Коринфі.
Ф е д о н
Що школа! То до слави так належить, як глиняна патера до скульптури.
А н т е й
Та вже було подібне щось до слави, коли той пан довідався про мене.
Ф е д о н
Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе: учень твій один вступити хтів у хор панегіристів і на зразок умілості своєї твою епіталаму проспівав, оту, що ти зложив на шлюб твій власний.
Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.
Ми з Меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу,
і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.
А н т е й (стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона)
Яку ти міг до нього мати справу?
Ф е д о н
Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи.
А н т е й
Яку ж ти статую йому продав?
Ф е д о н
Пробач… я, власне, мусив би спитати твоєї згоди… та пани вельможні не люблять ждати…
А н т е й
Ти продав Нерісу?!
Ф е д о н
Ні, статую богині Терпсіхори.
А н т е й
Ти б і саму богиню запродав, якби лиш міг, у римський дім розпусти!
Ф е д о н (встає ображений)
Такого ти не смієш говорити!
А н т е й
Тобі не до лиця така вражливість, бо ти ж продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що вам святе.
Ф е д о н (впадаючи в річ)
Нічого там ніхто не зневажає!
Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.
Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?
А н т е й
По-моєму, блюзнірство - рівняти дім римлянина до храму!
За гроші чи за славу - ти продався укупі з твором рук твоїх.
Ф е д о н
Антею!
Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити - їй на викуп.
А н т е й
Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.
Ф е д о н
Не розумію, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?
А н т е й
Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.
Ф е д о н
Хто слави не бажає, той не еллін, - жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.