День Незалежності
- Автор: Масляк Петро
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Геопринт
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «День Незалежності». Краткое содержание книги:
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер
- То ти вважаєш мене обраною? Це смішно, Ярославе.
- Зачекай сміятися. Десь в іншому місті, скажімо, в Харкові, таке незвичайне явище вважали б чистою випадковістю, оптичним обманом, ілюзією. Але в теплому літньому повітрі київської ночі, на крутих схилах Дніпра, в мерехтінні його хвиль, на фоні тисячолітніх храмів воно для багатьох є свідченням ірраціональної сутності природи…
- Глянь, он там у воді, далеко… Здається ніби то людська рука стримить до неба, вітаючи нас. Фантастика. Неначе спеціально придумано для підтвердження твоїх слів.
- А мені здається, що то на фоні Лаври в небі висить якийсь НЛО.
- Де, де?
- Та он же.
- Нічого не бачу. Але ти продовжуй розповідати.
- Здатність киян оточувати себе привидами, породженими їх уявою, надзвичайна. І досі поширюються чутки про якихось абсолютно нереальних людей, які вже давно померли, а їх бачили то на Сирці, то в Дарниці, то у Корчуватому. Щоб там не казали скептики, як би не висміювали вони всіляку «чортівню київських пагорбів», для певної частини киян всі їх науково обгрунтовані пояснення і заперечення - чистої води дурня. Вони хоч самі й не бачили, але впевнені, що містом вештають привиди, які викрадають людей. І піймати їх неможливо тому, що вони добре ховаються, а міліція погано працює. Не даремно ж газети пишуть, що у місті щорічно безслідно зникають сотні людей.
- Я сама таке чула. Як на мене, все це чутки, що розповсюджують старі бабусі.
- Не лише вони. Але слухай далі. Я вважаю, що у світі більше немає міста такого масштабу, як це, де б за віки було замордовано стільки безневинних людей. Бандформування Муравйова, послані з Москви, вбивали всіх підряд просто на вулицях, а загиблі юнаки Крутів, а Голодомор, а масові репресії 1937 року, і ще Биківня, Бабин Яр. А загублені душі киян московським князем Боголюбським чи ханом Батиєм... Цьому списку кінця немає. Ми в Києві буквально ходимо по кістках наших предків.
- Якийсь сюрреалізм, - похитала головою Роксолана.
- Саме так, сюрреалізм, - підтвердив Ярослав. - Історики мистецтвознавці стверджують, що цей вид мистецтва зародився у Франції і його родоначальником був французький поет Андре Бретон. Саме тоді, на початку ХХ століття, а точніше в 1924 році, з’явився і сам термін «сюрреалізм». Сюрреалісти шокували як науковців, так і взагалі добропорядних громадян, заявляючи, що все реальне є нереальним, і все, що ми бачимо, насправді - повна дурниця. Реально ж існують лише наші відчуття.
- То ти вважаєш Київ сюрреалістичним містом?
- Безперечно. Якщо говорити про чуттєве сприйняття, то в цьому сенсі Києву притаманна саме сюрреалістичність. Він був і залишиться незбагненним містом, яке сприймається «на відчуття». Для підживлення власної духовної сутності сюди завжди з’їжджалися, переважно інкогніто, монарші особи і люди, які визначали долю цілих імперій. До речі, саме в Києві відбулися містичні події, які реально згубили Російську імперію.
- Що ти маєш на увазі?
- Тут було вбито Столипіна і саме тут на подвір’ї Михайлівського золотоверхого монастиря, усипальниці одразу п’ятьох київських князів, велика княжна Анастасія і її сестра Милиця, які мандрували інкогніто на богомілля до святого Києва, познайомилися зі знаменитим російським шарлатаном Распутіним, містичною особою, яка і доконала наскрізь прогнилу імперію.
- Дійсно, ми в Києві ходимо по кістках навіть не простих людей, а князів. Їх тут за тисячолітню історію перебувало, мабуть, багато сотень.
- А скільки княгинь… Можливо, ти теж нащадок князівського роду. Твоє ж дівоче прізвище Потоцька, чи не так?
- А ти звідки знаєш?
- Робота така… Ні росіяни, ні поляки не мали власних князів. Навіть сучасні прізвища російської знаті вказують на те, що все їхнє найвище дворянство має або українське, або татарське, або німецьке походження. Всі ці графи Юсупови, князі Глинські, Волконські, графи Фонвізіни, Бенкендорфи…
- Але ж Потоцькі - це польське прізвище, - запротестувала Роксолана.
- В тому то й біда, що це ще один наш міф, - спокійно заперечив Ярослав, припалюючи нову цигарку. - Потоцькі - це українські князі, які потім перейшли на службу до Польщі. До речі, їхнє родове коріння бере початок з подільського села Потік. І знамениті вельможі Вишневецькі - теж українці за походженням, з невеличкого тернопільського містечка Вишневець, яке й досі носить цю назву. Острозькі - з рівненського Острога, а Чарторийські - з не дуже милозвучного за назвою села Чорторий. Так що, пані княгиня Потоцька, ви українська, а не польська княжна. Але, заради справедливості, необхідно все ж визнати, що у поляків таки був один суто польський князівський рід Мазовецьких. Всі інші мають або українське, або німецьке походження. Звичайно, мені дуже лестить, що ти обрала собі у коханці нащадка простого козацького роду, але козак - це все ж таки людина на коні, французькою шевальє, тобто лицар.