День Незалежності
- Автор: Масляк Петро
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Геопринт
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «День Незалежності». Краткое содержание книги:
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер
- Буде виконано, товаришу майоре, - поблажливо посміхнувся лейтенант, з жартом сприймаючи пафосні репліки командира.
- І ще. Існують досить відмінні дані про зріст Раміреса: у межах від метра двадцяти на ковзанах і в капелюсі й до двох метрів. За логікою речей, реальність буде десь посередині. У мене є інтерполівська інформація, ще з часів стажування в Данії, що його зріст становить метр вісімдесят шість сантиметрів. Нібито він якось комусь похвалився, що його зріст відповідає стандарту відбірних військових формувань фашистських СС. За думкою фахівців, саме такий зріст є ідеальним для всебічного фізичного розвитку чоловіка.
- Добре, я перевірю і цю версію. Більше розпоряджень не буде?
- Це все, можеш іти. Ні, постривай. Як ти вже напевно здогадався, ідеї у мене народжуються прямо в процесі роботи. Ще в часи стажування на Заході я склав на Раміреса невеличке досьє. В сенсі його емоційного життя і відповідних уподобань. Я тобі його передам згодом. Думаю, якщо Хосе Рамірес отаборився в нашій країні, то він просто змушений був одружитися тут на якійсь славній жіночці й осісти десь, можливо, й біля Києва, але не обов’язково. За логікою речей, він має бути їй вірним, щоб не встряти до якогось скандалу і не розкрити себе. То яка ж то має бути жінка, щоб ніколи не набридати і не приїдатися такій людині, як Рамірес? Не думаю, що такі жінки зустрічаються нам кожен день. Розповідали історії, коли супершпигуни ловились на елементарних любовних, так би мовити, речах. У нас же колись фарисеї від псевдопуританства взялися за сумнівну «чистку» еротичної сфери суспільства. Але ж відомо, що оголошення у свій час війни виноробству у США, Радянському Союзі, тощо нічого гарного цим країнам не принесло. Просто з’явилася велика кількість сурогатного пійла, самогонки, почали пити одеколон, політуру... Так і нинішнє намагання в нас знищити цілком природний інтерес до проблем статі в кращому випадку призводить до неминучих збочень, індивідуальних і колективних, а в гіршому - до масових психозів на зразок «жовтневої революції», колективізації, «культурної революції»...
«Філософ, та й годі, - вкотре подумав лейтенант. - Вже дістав своїми псевдонауковими повчаннями». - Я можу йти, товаришу майоре?
- Іди, іди, і пам’ятай, що я казав.
Ярослав Гурда і сам вірив у те, що казав. Класичний ідеаліст, він буквально попросився на роботу до СБУ, адже належав до того розряду людей, які власноруч кладуть на себе якийсь «хрест» і потім все життя несуть його, до того ж на видноті у всіх.
Ідеалізм, діставшийся йому, напевно, від матері, якимось дивом, але цілком органічно уживався в ньому з батьковим прагматизмом і цинізмом. Такий «коктейль» особливо подобався жінкам, адже робив Ярослава абсолютно не прогнозованим у висловлюваннях і вчинках. Він був щиро впевнений, що головна рушійна сила людської історії - це божевілля і масовий психоз, котрі в суспільстві безперервно матеріалізуються в ті чи інші проекти. От, скажімо, марксизм, на його думку, був впроваджений у Радянському Союзі суто силовими засобами, бо це «країна, якої не шкода». У Франції ж, Німеччині, Великій Британії, інших країнах Заходу більшість інтелектуалів, люди безперечно розумні, безглуздо мріяли про впровадження марксизму, беззастережно відкидаючи, як брехливу пропаганду, усі повідомлення про неминучі явища-супутники комунізму: концтабори, масові вбивства людей, голодомори, поголовні репресії тощо. Всі ці іноземці мріяли про якийсь міфічний рай на Землі, паралельно створюючи на ній же реальне пекло. Гурда не вірив у розум еліти і вважав, що Владімір Лєнін був правий, поділяючи суспільство на злочинців, корисних ідіотів і комуністів. Проте сам схилявся до думки, що насправді суспільство поділяється лише на дві категорії: злочинців і корисних ідіотів, цілком обгрунтовано надаючи комуністам статус злочинців.
Після трагічного випадку на яхті, пов’язаного зі знахідкою тіла Бенгалурова, Ярослав декілька разів намагався зв’язатися з Роксоланою, бажаючи продовжити легкі, приємні і необтяжливі для обох стосунки. Але молода жінка на контакт не йшла і на телефонні дзвінки не відповідала. Гурда ніяк не міг зрозуміти, що психологічно став асоціюватися у неї з розчленованим трупом Бенгалурова. А нагадування про гріх з помічником чоловіка викликало стійке містичне передчуття, що через неї таке ж трапиться і з її благовірним.
***
А за декілька років до цього дня, теж 24 серпня, Рамірес від’їжджав з Аргентини до України, як йому гадалося, назавжди. Замовлення, яке він отримав в цій країні, було для нього надзвичайно важливим і навіть доленосно визначальним. Справа в тому, що спосіб життя, який кілер вів останніми роками, досить сильно його виснажив. Хосе все частіше думав, щоб вийти на пенсію і зажити десь у глушині з чудовою, славною, веселою жінкою, яка б його щиро кохала. Він вже навіть і зустрів таку жінку, і якраз в Україні, коли якось пересиджував там черговий реабілітаційний період, після виконання завдання в Росії. Зустрів цілком випадково, а вийшло все настільки природно і органічно, що у Хосе не виникало жодних сумнівів щодо правильності свого кардинального рішення. І от тепер він бажав привезти своїй коханій сувенір на пам’ять про свою південноамериканську майже батьківщину. Такий, щоб грів душу і серце, але не дуже кидався у вічі, тобто його можна було б купити, бодай і дорого, але в Україні.