Cеред таємниць і чудес
- Автор: Рубакин Николай Александрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦK ЛKCMУ «Молодь»
- Переводчик: Л. К. Кулініченко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Cеред таємниць і чудес». Краткое содержание книги:
Усе своє життя письменник присвятив справі народної освіти.
Палко пропагуючи знання серед мас, М.О.Рубакін створює енциклопедичну тритомну працю «Серед книг», що охоплює найрізноманітніші галузі знань.
У книзі «Серед таємниць і чудес» талановитий популяризатор наукових знань захоплююче розповідає про загадкові, таємничі явища природи, які марновірні люди довгий час вважали надприродними, чудесними. Церковники, намагаючись укріпити віру в бога, підтримували цю хибну думку, а нерідко і самі творили «чудеса».
Чимало безглуздих вірувань у різні релігійні вигадки, «чудеса» є і тепер.
Книга М.О.Рубакіна зриває ореол святості з подібних «чудес», показує, як наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи, не лишаючи місця для сліпої віри — релігії.
Стародавні єгиптяни, наприклад, вважали святими різноманітних тварин: і дрібну комаху, і звичайного кота, і птаха ібіса, і страшного крокодила, і чорного бика з білою плямою на лобі, що звався Апіс.
Надприродною силою вважали стародавні єгиптяни і ріку Ніл. Для них це була не ріка, а якесь особливе божество, тобто щось таємниче і чудесне. За віруваннями стародавніх єгиптян, Ніл теж міг втручатися в людське життя і творити чудеса, порушуючи звичайний його хід.
Такою ж чудесною і таємничою істотою вважали в Перу сонце. Для перуанців воно було родоначальником царів, а царів вважали його нащадками і намісниками. І сонце і його нащадки, за вірою перуанців, теж творили чудеса.
Така була віра цілого народу, а на віру опиралися, звичайно, різні, на наш погляд, дуже дивні міркування та й діла. І це було колись не тільки в Єгипті, але й в усіх інших країнах. Наприклад, далеко від Єгипту, в Америці — в Перу, на горах паслися численні отари лам, що належали «сонцю», начебто воно й справді може бути їх власником; на полонинах обробляли «для сонця» величезні угіддя, наче сонцю й справді потрібна їжа; по всій країні було споруджено храми, присвячені сонцю, а в столиці стояв головний храм, де щороку запалювали новий вогонь — зовнішній знак сонця.
В старовину дуже часто поклонялися й іншим небесним світилам, так наче вони були живі божественні істоти, які можуть і любити, і ненавидіти, і пити, і їсти, і народжувати дітей, і втручатися в людські діла, і порушувати звичайний хід справ, змінювати всю природу, і творити чудеса. Подібно до цього в багатьох країнах віддавали божеські почесті і вогню, і воді, й деревам. Ліси, моря, небо, підземний світ, увесь всесвіт здавалися заселеними різними чудесними істотами.
Стародавні греки вірили у безліч богів та напівбогів і різних таємничих і чудесних істот — дріад, наяд, тритонів, сатирів, фавнів. І всі ці істоти, за вірою греків, втручалися в справи людей і могли порушувати звичайне життя природи і творити чудеса. І у все це мільйони людей не тільки вірували. Вони брали на себе різні тягарі — трудилися, споруджували велетенські і дорогі храми, робили неймовірні витрати, приносили жертви й самі йшли на муки та жертви
Люди віддавали небувальщині навіть своє життя. До цього доводила віра, сліпа, безглузда віра в надприродні сили і в чудеса, тобто в прояв цих сил.
Віра в таємничі істоти і їх чудеса була міцною і призводила до великого лиха. На такій вірі трималися всілякі безглуздя, жахи і несправедливості.
Дуже багато й дивовижніших і найбезглуздіших вірувань зустрічається й тепер. Про них написано цілі книги [1].
Але в яких саме людей зберігаються ці вірування? У всіх тих, у кого в голові мало точних і цілком певних знань і хто не вміє або нездатний мислити, спираючись на такі знання.
Можна сказати, не боячись помилитися, що чудесами у всі часи і у всіх людей вважалося і вважається те, що зовсім для них незрозуміле, але дуже дивне. Незнання і нерозуміння надзвичайно допомагали й допомагають вірити в чудеса.
ЧУДЕСА, ЩО ПЕРЕСТАЛИ ЗДАВАТИСЯ ЧУДЕСАМИ
Колись було незрозумілим дуже багато з того, що стало цілком ясним тепер. От, наприклад, дощ із дрібного каміння. В наші часи відомо, що такі дощі справді подекуди бувають: з неба іноді падає дрібний пісок чи навіть камінці, які приніс вітер за сотні, а то й тисячі кілометрів, з тих місць, де незадовго перед цим були великі виверження вулканів. Тепер ті, хто знає справжнє походження таких дощів, уже не вважають їх чудом.
Так само тепер зовсім не вважають чудом і небесну манну, про яку розповідає біблія. Це звичайнісінький лишайник, так звана їстівна леканора (lecanora esculenta), який в Аравійській пустелі з’являється настільки раптово, що євреї в давнину дивувалися і запитували своєю мовою: «Манху?» («Що це?»). Трапляється, вітер підхоплює плоди і інших рослин і теж переносить на десятки кілометрів, і ті падають з неба. Але, щоб не вважати і це явище чудом, зрозуміло, треба знати насамперед, від чого воно походить і як відбувається.
Так само і перетворення води нібито в кров не є чудом. Причина цього явища — особливі істоти, що іноді розводяться у воді. Вони такі дрібні, що їх не видно неозброєним оком.
Був, наприклад, кров’яний дощ у Римі в 1870 році. Коли зібрали краплинки цього дощу і розглянули в мікроскоп, то побачили у воді величезну кількість маленьких істот червоного кольору. Тим часом, за словами Тита Лівія, римляни колись вважали і це явище «небесним знаменням».
1
В цьому місці книги випущено розповідь про вірування, які були поширенні в різних народів у минулому віці, тому що багато чого в цих розповідях застаріло. Але залишки таких вірувань зберігаються й досі.