Cеред таємниць і чудес
- Автор: Рубакин Николай Александрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦK ЛKCMУ «Молодь»
- Переводчик: Л. К. Кулініченко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Cеред таємниць і чудес». Краткое содержание книги:
Усе своє життя письменник присвятив справі народної освіти.
Палко пропагуючи знання серед мас, М.О.Рубакін створює енциклопедичну тритомну працю «Серед книг», що охоплює найрізноманітніші галузі знань.
У книзі «Серед таємниць і чудес» талановитий популяризатор наукових знань захоплююче розповідає про загадкові, таємничі явища природи, які марновірні люди довгий час вважали надприродними, чудесними. Церковники, намагаючись укріпити віру в бога, підтримували цю хибну думку, а нерідко і самі творили «чудеса».
Чимало безглуздих вірувань у різні релігійні вигадки, «чудеса» є і тепер.
Книга М.О.Рубакіна зриває ореол святості з подібних «чудес», показує, як наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи, не лишаючи місця для сліпої віри — релігії.
Про все це написано в XII книзі «Історії» Тита Лівія, в І розділі. І всі ті чудеса сталися напередодні навали Ганнібала, коли населення Риму тремтіло від страху.
Про безліч різних, ще дивовижніших чудес розповідається і в інших старовинних книгах. Бували ще й не такі чудеса в тому ж Римі. Одного разу якийсь бик заліз на третій поверх будинку, а інший бик на повному ходу закричав: «Рим, бережись!» У Вейях жерці правили дев'ятиденний молебень, тому що там ішов кам’яний дощ. У Ментурнах блискавка вдарила в храм Юпітера і в священний гай Маріки. У Фрузінопі народилося немовля таке на зріст, як чотирирічна дитина, і до того ж невизначеної статі.
Гомер розповідає в «Іліаді», як одного разу заговорив кінь грецького героя Ахіллеса і провіщав своєму господареві, що той загине під стінами Трої. До нього пророкували, зі слів того ж Гомера, Фріксів баран і корови на горі Олімп. А за словами римського вченого Плінія, коли царя Тарквінія за його гордість і зневажливе ставлення до потреб підлеглих було позбавлено трону, раптом заговорив собака. Нарешті було ще й таке чудо: коли вбивці йшли в палац римського імператора Доміціана, ворона, що сиділа на даху Капітолія, зненацька вигукнула: «Що добре, то добре!». Так про це розповідає римський історик Светоній.
Але ще більше розповідей про чудеса можна знайти в книгах, написаних християнськими письменниками. Казали, що в Бургосі, в Іспанії, в зображеного на розп’ятті Христа щотижня доводилося стригти волосся, бо воно дуже швидко в нього відростало. Зрозуміло, монахи благочестиво стригли Христа, а волосся його продавали за велику ціну. Казали, що завдяки статуї богородиці в Сарагоссі у одного безногого відросла нога.
Книг з розповідями про такі чудеса дійшло до наших часів багато. Про одного угодника, наприклад, розповідається, як він, щоб умертвити свою плоть, жив у пустелі, весь час молячись. І птахи почали носити йому їжу — аби тільки пустельник не відвертався од такої святої справи. Коли ж до святого приходив у гості інший святий, птахи приносили подвійну порцію.
А коли пустельник помер, приишли два леви, щоб викопати могилу святій людині, жалібно завили і стали перед ним навколішки. А ще більше чудо сталося з іншим святим, який після посвячення дав обіцянку ніколи не митися, бо, на його думку, справжній монах ніколи не повинен бачити себе голим. І ось під час однієї подорожі цей монах у відчаї стояв на березі річки, через яку не було ніякого містка. Саме тут і сталося чудо: бачачи відчай благочестивого монаха, з’явився до нього ангел і переніс через річку. Вода так і не торкнулася його тіла. Монах не помився і цього разу.
Про різні такі чудеса багато розповідається в житіях християнських святих.
ЧИМ ДАЛІ В ДАВНИНУ — ТИМ БІЛЬШЕ ЧУДЕС
Коли перегортаєш і читаєш такі книги, від них віє далекою-далекою старовиною. В старовинних книгах багато такого, чого в нових зовсім і не знайдеш. У давнину в людей була своя особлива мова, особливі засоби висловлювати думки, особлива манера міркувати. Нарешті — і це головне — в давнину люди дивилися навколо себе не такими очима, якими дивимося ми. В тодішніх людей було своє розуміння, своя наука, зовсім не схожа на сучасну, була й своя віра — не така, як наша. І настрій у людей в давнини був не такий, як у нас. І інтереси, і щоденні потреби теж. Читаючи якусь старовинну книгу, мимоволі уявляєш собі, що за людина, коли і як її писала.
І чим далі в давнину, тим більше чудес. І тим міцніша віра людей у чудеса. І це без винятку в усіх країнах, в усіх народів, і все це начебто за одним і тим же правилом. Тисячі років тому ніякої іншої віри і не було, крім віри в чудеса.
Все, що тільки відбувалося навкруги, вважалося не звичайне природою і змінами в ній, тобто не її природними явищами, дом. Вважалося, що все відбувається не само по собі, а не ні як за допомогою надприродних, таємничих сил, котрі нібито можуть порушувати й переробляти всі порядки в природі і творити з нею що завгодно.
Багато мільйонів людей багато тисяч років вірили, що ці надприродні сили є всюди і що, крім таких сил, у світі нічого немає і навіть бути не може. Чудо від звичайного явища зовсім не відрізнялося. Геть усе здавалося чудесами. Таємничі надприродні сили вбачалися скрізь. Усе вважалося чудесним, що тільки було і є на небі й на землі. Чудесами були і ріки, і сонце, і каміння, рослини і тварини, і все живе й неживе в природі.