Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
На той час прокинулась і проспівала свою ранкову пісню зорянка. Пора й на боковеньку. Хом’ячок затулив нору жмутком сухої трави і почав готуватися до сну.
Перед сном господар нори довгенько шкріб кігтями й вилизував свій живіт (заросився під час мандр), старанно вимивав щоки та вуса. Коли покінчив з туалетом, ліг у постільку, згорнувся калачиком і заснув. Саме тоді й прокинувся під деревом мандрівник. Він якусь хвильку лежав із заплющеними очима, з насолодою слухаючи спів пташок, а тоді рвучко звівся на ноги і відразу кинувся до своїх зерняток. Їх не було. Довго шукав селекціонер дорогоцінний жолудь, але так і не знайшов…
Славко Сіроштан
Славко з матір’ю та дідом Опанасом жили край села, якраз там, де від самісіньких тинів розпочинається колгоспна нива. Коли у жнива виходив він ранком за ворота, то бачив золотаве море, що розлилося до самого небокраю. Як на всіх морях світу, на ньому часом здіймалися шторми, і тоді колоскові хвилі плескалися під самою хатою. З недавнього часу Славко дивився на безкрає хлібне море, а бачив безмежжя Атлантичного океану. Щоночі сниться тепер йому синій простір. Не встигає повіки стулити, як опиняється далеко у відкритому морі…
Ось він стоїть за штурвалом сейнера, ось милується дивовижними мешканцями морських глибин, яких рибалки щойно витягли тралом на палубу.
Ніколи в житті Славко на власні очі не бачив не те що рибальського сейнера, а й звичайнісінького човна, якщо не рахувати, звичайно, корита на колгоспному ставку Називати його човном могли тільки люди з багатою уявою. І ніякої океанської живності не доводилося йому бачити, та й не тільки океанської. У їхньому ставку водилися лише пічкурики та краснопірки… І якщо казати правду, то він зовсім не був схожий на моряка. Уявіть собі вузькоплечого голованя, на безбровому обличчі якого, мов два озерця, — великі сині очі мрійника, підпухлі дівчачі губенятка та ще біляста чуприна. Отакі дітваки його віку — семикласники — зачитуються віршами Володимира Сосюри та й самі потай римують рядки про місяць і зорі, космонавтів і верби. А він, Славко Сіроштан, бачте, уявляє себе Христофором Колумбом двадцятого сторіччя. А сталося це з хлопцем-степовиком тому, що він віднедавна дивиться на світ очима дідуся Опанаса…
Старий Сіроштан за чверть віку встиг обгасати всі моря й океани планети. Професія у нього — кращої не знайти на всьому флоті — судновий механік! Довелося борознити моря й на хитких рибальських сейнерах, і на гігантських траулерах. Плавав доти, доки не опинився у бухті Преображенія, що на березі Японського моря, яку частенько взимку відвідують грізні гості тайги — усурійські тигри. Неждано-негадано з’явиться коло рибальських причалів оте смугасте диво, очманіло огляне все навколо і знову вертає у ліс…
У тій бухті старий Сіроштан починав рибалити, там і залишив рибальський флот, щоб повернутися у рідне приазовське село Тарасівку. Нікого з рідні у нього там не залишилося, окрім онука Славка та невістки Христини, а син загинув, рятуючи корів під час пожежі на колгоспній фермі. Він перший кинувся у палаючий корівник. Корівок врятував, а сам не повернувся…
За кілька вечорів онук подумки повторив дідусеву одіссею, і обвіяли його буревії усіх морів і океанів: дід Опанас був вельми талановитим оповідачем. Він не лише розказував, а й показував різні морські диковинки. Чималий дідусів вантаж складався з колекції чудернацьких раковин, засушених морських зірок, риб і крабів, а між ними був цар раків — величезний омар. Були серед його багажу й носи риби-пилки, і смугасті шкіри морських отруйних гадюк, і величезні білі зуби кашалотів, а крім цього — ще персонажі відомих книжок та казок. Зробив їх сам дідусь з галузок, горіхів та корінців. Правду кажучи, природа сама створила всі ті фігурки, дідусь лише допомагав їй. Тут були і кремезний Тарас Бульба, і цілий загін мисливців з оповідок Остапа Вишні, і безліч дідів-морозів… Славко оглядав це диво й зачудовано слухав дідусеві байки…
Так несподівано в його життя увірвався новий, небачений світ.
Дідова кімната невдовзі перетворилася на справжнісінький музей — острівець океану серед неозорого приазовського степу…
«Лінощі — то найгрізніший ворог людства», — любив повторювати старий Сіроштан. Він рано прокидався й одразу ставав до роботи. Роботи тієї вистачало, дуже підупало господарство Сіроштанів без господаря. За останні п’ять років, відколи він не був у рідних, он як виріс онук — так і чекай, до моря попроситься. Славко здивовано стежив, як пересувається старий по двору: він карячкувато ставив ноги, немов по тонкій кризі переходив річку… Морська звичка…