Колекція пристрастей

Уникнути цієї епідемії закоханості не вдалося і мені, щоправда, ознаки її проявилися чи не найпізніше зі всіх у класі і не зовсім так, як мені цього хотілося б. Я вже навіть почала переживати за те, чи правильно відбувається у мене процес статевого дозрівання і чи відбувається він взагалі. Тому кожного ранку, прокинувшись, першим ділом бігла в туалет, де в мене були старанно розвішані вирізані із юнацького журналу “Ровесник” плакати із зображеннями Майкла Джексона та Джорджа Майкла, а також невеличка газетна вирізка із чорно-білим груповим фото “Ласкового мая”. Там я намагалася зрозуміти, при погляді на котрого із цих чоловіків, серце моє починає битися сильніше.

Соромлячись свого запізнілого розвитку, я навіть намагалася штучно стимулювати процес і протягом дня активно думати про кожного із претендентів на моє серце по черзі. Деякий час я втішала себе тим, що спершу повинна звикнути до вигляду об“єктів своєї симпатії, далі намагалася приходити в туалет двічі, – спершу до сніданку, а далі – після, думаючи, що, можливо, на голодний шлунок кохання розвивається повільніше, ніж на ситий. Ще через тиждень я встановила собі регулярність відвідування – щопівгодини, але спричинилося це лише до того, що мама запитала, що у мене зі шлунком і примусила випити дві якість таблетки. А серце моє при вигляді сніданку все-одно билося значно сильніше, ніж коли погляд мій зупинявся на котромусь із об“єктів палкого кохання всіх моїх однокласниць.

Ситуація починала ставати критичною, коли одного дня, у шкільній їдальні, випадково зупинивши свій погляд на Толікові, я відчула, що серце моє нарешті закалатало так, ніби я щойно пробігла кілька метрів за втікаючим трамваєм. Спершу я не повірила своїм відчуттям, і уважніше придивилася до колишнього однокласника, який саме наминав третю порцію сосисок із картопляним пюре. Але що пожадливіше він запихав до рота квашену капусту, кавалки якої зависли у нього на підборідді, то більше мені хотілося дивитися на це, не відриваючи погляду. Треба визнати, що за час нашого подорослішання, Толя суттєво виріс, але змінився мало. Він і далі був найвищим у класі, округле черевце і далі нависало над шкіряним ременем шкільного костюма, на кожній перерві він бігав до їдальні і ніколи не грав із однокласниками у футбол. Вибрати менш достойний об“єкт для свого першого кохання я навряд чи змогла б.

Прийшовши того дня додому, я зрозуміла, що сталося найгірше: замість недорозвинутості у мене виявилася патологія. Якщо я, хоча і з великими труднощами, але все ж таки ще могла собі уявити зізнатися колись найближчій товаришці у тому, що ніяк не можу закохатися у Майкла Джексона, хоч як не стараюся, то розповісти тій же ж товаришці навіть у найбільшій таємниці, що я закохалася у Толю-акселерата, я не зможу аж ніяк.

По-перше, про це відразу ж дізнається вся школа, бо яка ж товаришка втримає щось подібне у таємниці. По-друге, і це найгірше, про це може довідатися і сам Толя. А цього я вже не переживу ніколи.

Єдиною можливістю вийти із ситуації, що склалася, із честю, я бачила самогубство. До нього я і вирішила вдатися, поки мій сором не став загальновідомим.

Але здійснити це було не так просто, бо у наявності повинні були б бути як мінімум два чинники: по-перше, нікого вдома, по-друге, відповідний настрій. Чекаючи, поки обидва ці фактори співпадуть у часі, я вирішила поки що виливати своє горе у віршах, знаючи ще з шкільних уроків літератури, що половина шедеврів світової лірики була написана саме через нещасливе кохання.