Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Мені від тебе — нічого. Ну, хіба б ти вже не брехав про жінку та Італію. Дивися сюди.
Він перехилився через спинку сидіння, дістав ноутбук, підняв кришку, увімкнув його, довгі тонкі пальці швидко пробіглися по клавішах. На моніторі після його маніпуляцій з’явилося зображення молодої жінки. Вона дивилася просто перед собою. Погляд — розгублений і навіть приречений. У руках — розгорнутий номер газети.
На Ігоря Шульгу дивилася його дружина Галя.
— Бачиш, знайшлася. Вона б так старанно ховалася, Ігорку, як ти гладко брешеш. Італію придумав, дитину навчив, що треба чужим людям говорити. Ще він дитину брехати вчить із такого віку… Уважно придивися — яка там дата на газеті?
Галина тримала свіжий, сьогоднішній номер чернівецької газети «Молодий Буковинець».
— Фото зроблено вранці. Цифровим апаратом. Його скинули в комп’ютер і передали по Інтернету. Після обіду жінки вже не буде в Чернівцях, — молодик закрив файл, вимкнув ноутбук, кинув його назад. — Поговоримо?
Три місяці тому Шульга евакуював дружину в Чернівці, до своїх батьків. На більше в нього не вистачило фантазії, та й усім здалося — це найрозумніший вихід із ситуації, що склалася. Дотепер ані Шульга, ані жоден із його друзів та знайомих не знав, як себе треба поводити в подібних ситуаціях. Йому здавалося — це добре. Тепер виявилося — брак досвіду дій в екстремальних умовах призвів до логічної поразки.
Коли вчора пізно ввечері мама подзвонила й повідомила: Галі досі немає, а її мобільний не відповідає, Шульга зрозумів — ось воно, почалося. Дивно, але він чомусь не почав панікувати, заспокоїв матір — так задумано. Потім якийсь час стояв, стискаючи телефонну трубку в руці, і думав — почни він смикатися, все одно до завтра нічого зробити не вдасться. Тому обмежився тим, що просто поставив Бурта, Кошового й Моругу до відома. Славко Бурт, як і слід було сподіватися, негайно запропонував усіх замочити, але Шульга запитав: «Кого? Взагалі всіх?», почув у відповідь: «Як хочеш» — і короткі гудки.
Але бойовий збір оголошено. Всі чекають вістей від Галини, і головне — того, хто їх принесе. Поки що варіантів було три. Щойно Шульга побачив джинсового молодика біля своєї доньки, зрозумів: трапилося найгірше з можливого.
Саме усвідомлення цього факту змусило його опанувати себе. Шульга відзначив неабияке здивування посильного. Та де там — сам дивувався власній розважливості.
— Виходить, знайшли…
— Виходить, так, брате. Не думай, що заховав жінку аж так далеко. Ми просто не шукали всі ці дні. Крім цієї проблеми маса справ. А як узялися — за шість днів вирахували, ще три дні пасли.
— Далі що?
— А що далі? Умови ти знаєш, — молодик для чогось роззирнувся, потім присунувся трошки ближче, стишив голос, нахабні нотки враз зникли, він перейшов на скоромовку: — Коли чесно, браток, я сам їх не знаю. Ну, тобто, про що йдеться і довкола чого взагалі такий хіпіш. Це я тобі кажу, аби дурниць не наробив і не нацькував на мене свого Славка-дуролома. Він же десь тут у кущах ховається? То кекс зовсім без башти, слухай, а я не при ділах. Мені наказали — я передаю: нехай баба твоя віддасть те, що їй не належить, і вам дадуть спокій. Ось, — він зітхнув і відсунувся. — Ще нагадати просили: ви ж усе одно нічого з цим не зробите. Вам бабки пропонували, тепер обмін: Галину і спокій на сам знаєш, що. Часу на роздуми в тебе нема.
— Я чим можу допомогти? З Галею балакайте.
— Вона каже — все в сім’ї ти вирішуєш.
Справді, так усе й було.
— Гаразд, але час завжди є. Не кажи, що це не так. Раз від мене залежить вирішення проблеми, значить, мені й думати, правильно? — посильний кивнув. — Жінка моя як, у безпеці?
— Її навіть годують.
— Спробували б не годувати.
— І що було б?
— Побачиш. Мені потрібна доба на роздуми. Починаючи від цієї години, — Шульга зиркнув на годинник. — Значить, беремо грубо — одинадцята тридцять. Завтра в цей самий час я хочу мати інформацію про те, що Галина жива і здорова.
— Вона тобі подзвонить.
— Не треба. Тебе теж більше бачити не хочу. Мені дзвонитиме лише ваш старший. Той, від чийого імені зі мною говорили весною. Ясно?
Молодик кивнув.
— Тепер так: я завтра знову хочу бачити таку саму фотографію. Перешлете так само електронкою на адресу, яку я вкажу. Куди б ви не завезли Галю, вона мусить тримати в руках свіжу газету. Причому — останній номер чогось із місцевої преси. Дай ручку й на чому писати.
Посланець знайшов кулькову ручку в кишені джинсівки. З папірцем виникла проблема, він поляскав себе по кишенях, потім поліз у бардачок, витягнув коричневу шкіряну барсетку, звідти — прямокутник візитної картки, подав її Ігореві чистим боком від себе.