Страшні історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1 978-966-465-153-7
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Страшні історії». Краткое содержание книги:
Той махнув у відповідь, щось коротко сказав татові і підійшов до Дениса й дівчинки. З першого погляду збагнув — щось тут не те, щось погане коїться.
Черненко не чекав, поки Білан почне запитувати. Сам коротко все розповів, а тоді навіть не сказав чи запропонував — заявив вимогливо:
— Людині допомогти треба!
— Та звісно, — погодився Максим. — Тільки як ти це собі уявляєш? Зараз поділимо район на квадрати, зберемо народ і почнемо під кожен кущик заглядати?
Почувши таку безнадійну пропозицію, дівчинка тепер заплакала голосніше. На двох підлітків, які оточили малу, почали косо позирати бабусі з сусідніх лавок.
— Умієш ти втішити, — невдоволено буркнув Денис. — Сам бачиш — нема виходу.
— Усе через те, хлопче, що ти думати поки що не зовсім навчився, — повчальним тоном сказав Максим.
— Ну-ну, поговори!
— Так, давай ще зараз гризтися, — Черненко починав дратувати Білана. — Подумай сам: песик не міг кудись забігти. Мала, ти бігала додому? Не крутиться там ваша Марта біля під’їзду чи на сходах?
— Сто разів бігала, — схлипнула дівчинка. — Як на зло, тітки Клави теж удома нема, пішла кудись до приятельки, прийде пізно. Її песика у дворі всі знають. Якби Марта додому прибігла, мені б уже сказали.
— Так, — кивнув Максим. — Отже, пес пікінес не дурний, дорогу додому знає. Але не прийшов. Значить, справді загубився. Може навіть таке бути: вискочить собака на дорогу перед машиною. Водій загальмує, рятуючи собаку. Бачить — пес породистий, не бродячий. Бере собі в машину, а тоді дає оголошення: мовляв, знайшовся песик, прикмети такі-то.
Ці припущення помітно заспокоїли дівчинку. Черненко втішився, помітивши, як у неї почали висихати сльози, а в очах натомість з’явилася надія.
— Він правду каже? — запитала дівчинка у Дениса, в якому вже бачила, як мінімум, старшого брата-захисника.
— Не знаю, чи правду, — чемпіон скоса глянув на свого приятеля — «ботаніка». — Але те, що правильно говорить — сто процентів. Він у нас уміє правильно мислити.
— Тебе як звати, мала? — поцікавився тим часом Максим, і Денис роздратовано прикусив губу. От дурень! Ім’я людини, в якої трапилося горе, треба завжди дізнаватися в першу чергу.
— Таня-а, — вичавила з себе дівчинка.
— А тітку, значить, звуть Клава? — вів далі Максим.
— До чого тут тітка? — рятівник усіх маленьких дівчаток Денис Черненко відчув, що Білан потроху перебирає на себе контроль над ситуацією.
— Клавдія Зіновіївна, — схлипнула дівчинка і витерла рештки сліз. — Вона хороша, добра, тільки собачку свою дуже любить…
— Більше, ніж людей, — зробив категоричний висновок Денис.
— Отже, Тетянко, робимо так, — діловито сказав Максим. — їсти хочеш?
— Не дуже…
— Хочеш, — зробив висновок хлопець. — Зараз ми тебе погодуємо. Тим часом я попрошу свого тата, він зателефонує Клавдії Зіновіївні і пояснить ситуацію. Потім навіть проведе тебе додому. Ну, а ми ось із ним, — Максим кивнув на приятеля, — спробуємо пошукати твого песика пікінесика. Годиться?
Упевнений тон Максима і мужній вигляд Дениса остаточно заспокоїли дівчинку. Вона навіть посміхнулася. Не відсуваючи справу на безрік, Максим поспішив до тата, який терпляче чекав сина на лавці, і вже за п’ять хвилин Білан-старший вів Таню за руку до себе додому.
Максим жестом покликав до себе Дениса, і той неохоче підійшов. Знаючи, що поважний батько його приятеля успішно впорається зі злою тіткою Клавою, Черненко чомусь був лютий сам на себе: у його родині нема дорослих поважних чоловіків, які можуть взяти на себе такі самі клопоти. Розуміючи, що ані Максим, ані його тато тут ні до чого, Денис усе ж таки не зміг приховати роздратування.
— Цікаво, як ти шукатимеш собаку… Сам слід візьмеш, носом, мов той вірний Мухтар?
— Усе наче навмисне складається на нашу користь, — таємниче відповів Білан. — Гайда чайок пити. Заодно душ приймеш, мокрий он весь.
Денис не сумнівався — вони йдуть до Бабусиної Хати.
Глава 4
Платна послуга
Невеличка однокімнатна квартира, яку Максим прозвав Бабусиною Хатою, була предметом його гордості і таємної білої заздрості Дениса. Усе ж таки білої — чорною заздрістю Черненко нікому ніколи не заздрив. Його мама попереджала — гріх, від цього невдачі трапляються. А зараз, коли йде фінальна боротьба за чемпіонський титул, Денис волів не гнівити долю.
Цю квартиру заповіла Максимові його бабуся. Після закінчення школи майбутній студент може володіти нею цілком і повністю. Поки що тут Білан обладнав щось на кшталт власного робочого куточка. Батько поставив йому комп’ютер, підключив до Інтернету, сюди ж Максим переніс плеєр і диски з улюбленою музикою. Віднедавна Бабусина Хата час від часу ставала штаб-квартирою Білана і Черненка.