Метафiзичне Кабаре
- Автор: Ґретковська Мануела
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3058-8
- Переводчик: А. С. Павлишин
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Метафiзичне Кабаре». Краткое содержание книги:
У паризькому кафе, де збирається лiтератyрна i художня богема, вам не запропонують нiчого нудного i прiсного. Тут, як захочеш, можна поспілкуватися на iнтелектyальнi теми, послухати авангардну музику чи подивитися шокуючу стриптиз-виставу. Для героїв pомaнy це, здається, єдине мiсце, в якому кожен з них знаходить те, що йому потpiбнe: Бога, славу, кохання… Що завгодно може закiнчитися i зникнyти — тiльки не омріяний cвiт пiд назвою «Метафiзичне Кабаре».
— Кенгуру має два? — У Вольфґанґовому запитанні бриніли ревнощі.
— Два. Мабуть, другий у нього про запас, на той випадок, коли б він, стрибаючи, ненавмисне наступив собі на першого. Ну що, второпав, що Беба залишатиметься незайманою, поки не знайде чоловіка-кенгуру. Чоловік-поет чи чоловік-маляр, — зітхнув Жужу, — не мають у неї шансів.
__________
* — Я незаймана. — Беба пересунула лампіон, обплетений червоним мереживним абажуром, на центр столика. Оркестр кабаре грав повільне танго. За сусідніми столиками, освітленими тьмяними лампіонами, сиділи чоловіки й чуло вдивлялися в інших чоловіків, відбитих у жіночих зіницях. З чорної стелі, затягнутої хмарами диму, звисали металеві серпантини і повітряні кульки із побажаннями «Щасливого 1993 року». — Я незаймана* від миті мого зачаття й народження. Я висловлююся дещо по-філософськи, чи не так? Але ви німець, отож зрозумієте мене. — Вона вийняла з торбинки вкритий численними штампами, понищений документ. — Тут написано латиною, бо це лікарська посвідка. — Беба подала Вольфґанґові пожовклу картку. — Доктор написав, що я незаймана, хоча не маю дівочої пліви. Такий випадок трапляється один раз на п’ять мільйонів.
— Ви не трапляєтесь ніколи. — Надмір почуттів до Беби заблокував у Вольфґанґа правильні граматичні рефлекси. — Перепрошую, я хотів сказати, що ви виняткові, значно унікальніші, аніж один випадок на п’ять мільйонів.
П’яній Бебі понівечені слова зворушеного до трясці студента пасували до здеформованих відблисків навколо келиха.
— Така вже я народилася. — Вона ствердно гикнула. — Коли я була менша, — Беба показала пальцями щось розміром із квасольку, — коли я була ембріоном, я не смоктала палець. Доктор показував мені фото плодів, усі плоди смокчуть палець задля приємності, а також, аби приготуватися до споживання молока. Але мені, через те, що я мала два клітори й надмір гормонів, більшу приємність справляло увіпхнути собі пальця між ноги. Розбуджений еротично ембріон трапляється раз на п’ять мільйонів. — Беба нервово підсмикнула шовкові рукавички.
— Ви завжди мали неймовірно розбуджене лібідо, прошу не міркувати про себе у категоріях ембріонів та гормонів. Це погано, ви є чимось значно більшим — ви актриса, котра народилася з лібідо.
— Ну як мені не думати про себе погано? — Блакитні сльозини туші стікали по її напудреному обличчі. — Як мені себе забути? Адже не думати про когось погано все одно, що зовсім про нього не думати.
__________
* Найкраще збережений скелет незайманої можна побачити у паризькому музеї середньовіччя — Клюні. Скелетик діви підвішений в округлій залі мало не під стелею, навпроти метрового рогу однорога завдовжки два з половиною метри. В тому, що висушені кістки належать панні, котра померла цнотливою, легко переконатися, зазирнувши скелетові у добре збережену лонну заглибину. Вона прикрита скостенілою, ледь перфорованою дівочою плівою. Цей винятковий експонат дівочої пліви датується другою половиною чотирнадцятого століття. Згідно з легендою, скелет незайманої належав панні, зображеній на цінних гобеленах, розвішаних у тій же залі, які називаються «Дама з однорогом»*.
__________
* Однорогові в музеї Клюні присвячена одна із найбільших зал. Чому такі привілеї? Одноріг — вимираючий ґатунок парнокопитних, із єдиним рогом і серпанковим поглядом, схожий на сніжно-білого оленя — був за часів середньовіччя безмежно цінованою твариною. Трубадури складали пісні про його прекрасні очі, мудрість, лагідність і чистосердечність. Серед лікарів мав попит його ріг, який після розтирання на порошок вважався неодмінною субстанцією для виготовлення таблеток від гангрени, сказу, епілепсії та гарячки. Саме лиш занурення рогу в воду перетворювало її на рідину із чудесними цілющими властивостями. Сила однорога була такою великою, що середньовічні мисливці були змушені вдаватися до підступу, аби схопити тварину. Підступ був один, завжди дійовий: залишити в лісі як принаду панну чистого серця і звичаїв, позаяк одноріг без полохливості наближався виключно до незайманих. Він дозволяв себе погладити, а пізніше засинав, поклавши голову на дівоче лоно. Тоді сонного однорога обсідали мисливці. Їх мало бути принаймні з десятеро, бо сила тварини, навіть обплутаної сітками, була велетенська. Небезпека також загрожувала панні, коли б вона не була цнотливою, — звір відчував підступ і розривав її рогом.