Провина
- Автор: Хома Анна
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 966-7188-80-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Провина». Краткое содержание книги:
Чи варто тривожити приспаних привидів і де взяти відвагу, щоб уціліти у боротьбі з ними?
Одвічні запитання. Одвічна війна між Світлом і Темрявою. Війна яка ніколи не завершується. І треба вирішити, під чиї знамена встати, і в цьому рішенні не можна помилитися, бо помилка може перерости в Провину, яка здатна перекреслити теперішнє і зруйнувати майбутнє, і яку не можна буде загладити навіть найбільшою ціною.
— А якщо знайду?
— Тоді на каву поведете мене.
— Щось мені видається наша угода трохи однобокою.
— Хіба?
…Він кинув погляд на весільний костюм, який йому швиденько підібрали в модному салоні, почастувавши при цьому дармовою кавою і додавши, нібито безкоштовно, краватку. Правду мовлячи, ні костюм, ні краватка, ні кава йому не сподобались, але він нічим не виявив свого невдоволення, він вийшов із салону, сів за кермо і втопив педаль газу по саме нікуди… і зупинився аж біля КП при виїзді з міста.
Дорога вела в далечінь, і гадки не мала, що сьогодні п’ятниця, переддень його весілля, що він має приготуватися до завтрашнього дня, а не сидіти в машині при виїзді з міста, скоса позираючи на весільний костюм.
Як кажуть у народі, спочатку була кава.
А може, поки не пізно… Ні, мабуть, пізно.
Головне, що на видноколі не маячать ні батьки нареченої, ні діди з прадідами, — відомо, скільки з ними всіма мороки. І дуже добре, що він подбав, аби наречена пройшла всі необхідні обстеження, які дозволяють виявити захворювання й передбачити ризик спадкових відхилень у потомства.
Бо виродків, калік, недужих, недорозвинутих і т.ін. він не переносив органічно.
«Мене звати Зоряна Короленко, і в мене є важлива інформація про вашого майбутнього чоловіка. Можете проігнорувати мого листа, навіть можете показати листа йому, але якщо ви не хочете все життя страждати, прошу прийти в п’ятницю, у переддень вашого весілля, о восьмій годині за такою-то адресою. Поки не пізно».
Сьогодні була та сама п ’ятниця. Її суперниця заковтнула наживку і прийшла. Її навіть суперницею було важко назвати. Таке собі непорозуміннячко, яке треба якомога швидше залагодити.
Вона підвела гостю до люстра і сказала:
— Подивіться на мене і подивіться на себе. Будьмо відверті: ви не можете зі мною змагатися. Ми з ним не бачилися дуже давно, але це тому, що я так хотіла. Як гадаєте, якщо я зараз захочу, щоб він до мене повернувся, чи згадає він про вас і про те, що в нього завтра весілля? У вас є шанс переконатися в цьому і не зробити помилки. Він теж отримав від мене листа і з хвилини на хвилину повинен прийти. Почекаємо?
Задум був простий, як усе геніальне: щойно пролунає дзвінок, вона спровадить суперницю до сусідньої кімнати, а свого ближнього заманить у спальню, де змусить його забути про всіх і вся в обіймах своєї Зірки. Те, що він не встоїть перед золотоволосою спокусою, вона знала достеменно. І він це знав. І, мабуть, не знаходив собі зараз місця.
А суперниця… якщо вона розумна, то весілля не буде, якщо дурна, то так йому і треба.
…Вона отямилася, коли всі тарілки, келихи, столові прибори й серветки опинилися на підлозі. Потужний дзенькіт усе ще відлунював у квартирі.
Як вона встала і дійшла до столу, було важко сказати. Завтра прийде її дитина і…
ДИТИНА! ЩО Я ЇЙ СКАЖУ?
Двадцяте століття доживало віку. Усі мас-медіа навперебій рахували дні до Міленіуму, підбивали підсумки вмираючого тисячоліття й робили прогнози на майбутнє.
Він не мав до цього століття, а тим більше до тисячоліття, жодних претензій. Усе в нього велося, все ладилося.
Однак інколи серед повного штилю неждано-негадано на нього навалювалася нудьга. Її обійми були подібними до легкого тополиного пуху, що сипався і сипався згори, здавалося — м’якого й безневинного, але то тільки на перший погляд, бо дихати ставало дедалі важче, і він був ладен віддати половину свого майна за ковток свіжого повітря. Тоді він телефонував завідувачу, казав, що терміново йде на лікарняний, вимикав не дослухавши відповіді, мобільник, і зникав зі своєї сумирної планети днів на два-три.
— Пішов у запій, — висували версію співробітники. — Або в загул, — припускали інші.
Повертаючись назад, він ніколи не намагався щось пояснити.
Але сьогодні ж п’ятниця, переддень його весілля, він не може зникнути, без попередження, без пояснень…
…Дивно: годину тому вона добряче випила, а тепер весь алкоголь кудись безслідно зник.
Швидко помилась і перевдягнулася. Тільки думка про дочку тримала її на ногах. Не можна, щоб вона побачила її такою. Є пригоди, які з мамами не повинні траплятися. Є тягарі, які не можна ділити зі своїми дітьми.
Спакувала речі й завмерла посеред кімнати.
Розуміла, що треба йти, але не могла зрушити з місця.