Жак фаталіст і його пан

Ти розумієш, читачу, що я міг би тягнути без кінця цю розмову, на тему, про яку стільки говорено й стільки писано протягом двох тисяч років без того, щоб зробити бодай один крок уперед. Коли не хочеш бути вдячним мені за те, що я тобі кажу, то будь вдячний бодай за те, про що не кажу.

Тим часом як наші два богослови сперечалися, не розуміючи один одного, як звичайно в богослова й буває, надійшла ніч. Вони перетинали місцевість, не певну в той час, що була ще більш непевна завдяки поганій адміністрації й нужді, що побільшувало число злодіїв. Вони зупинилися в найзлиденнішому заїзді. Їм запропонували двоє розкладних ліжок у кімнаті, відбитій дощаними перегородками, що зяяли дірками на всі боки. Вони запросили вечерю. Їм принесли води з калюжі, чорного хліба і перекислого вина. Господар, господиня, діти й служба — всі мали похмурий вигляд. З кімнати побіч чути було непогамований сміх і радісний галас десятка злодюг, що прибули перед ними і заволоділи всім, що було з харчів. Жак тримався досить спокійно, але не те було з його паном. Він сяк і так перебирав свої клопоти в голові, тим часом як його слуга гриз шматок чорного хліба і, кривлячись, проковтнув кілька склянок поганого вина. Отак собі бувши, вони почули стук у двері; то був служка, якому безсоромні й небезпечні сусіди звеліли принести нашим двом мандрівникам всі кістки з якоїсь животини, яку вони з'їли, на їхній таки тарелі. Обурений Жак ухопив пістолі свого пана.

— Ти куди?

— Не заважайте.

— Куди йдеш, питаю?

— Урозумити цих негідників.

— Чи ти знаєш, що їх добрий десяток?

— Хай буде й сотня; число не має значення, якщо вгорі написано, що для мене їх не багато.

— Дідько б тебе взяв з твоїми дурними примовками.

Жак вирвався з рук свого пана, вступив у кімнату тих головорізів, тримаючи пістолі в обох руках.

— Негайно спати, — сказав він, — першому, хто ворухнеться, вліплю кулю в голову...

Вигляд і тон Жака були такі переконливі, що ті раклюги, які так само ж люблять життя, як і порядні люди, підвелися, не мовивши слова, з-за столу, пороздягалися й лягли спати. Тим часом пан, не певний, чим ця пригода закінчиться, тремтів, чекаючи Жака. Жак повернувся, обвантажений манаттям тієї зграї; він зібрав його на той випадок, якби ті знову захотіли повставати; він погасив їм світло і на два оберти замкнув двері, ключ від яких тримав у руці разом з пістолем.

— Тепер, мій пане, — сказав він своєму хазяїнові, — нам лишається тільки забарикадуватися, присунувши наші ліжка до цих дверей, і мирно спати.

І він заходився пересувати ліжка, спокійно й лаконічно оповідаючи панові про перебіг своєї експедиції.

Пан: Що за нечиста сила з тебе, Жаку! Ти думаєш, виходить...