Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Кажучи так, крамар звалив свою скриньку на землю, відкрив її й витягнув годинник, який Жак відразу й пізнав, не здивувавшися, бо, ніколи не поспішаючи, він рідко й дивувався. Він уважно оглянув годинник: «Так. — подумав сам собі, — це він». І, звертаючись до крамаря:
— Правда твоя, він гарний, дуже гарний, а що він добрий, я вже знаю...
Потім, кладучи годинник до кишеньки, він сказав крамареві:
— Велике спасибі, друже!
— Як то, за велике спасибі?
— Так, це годинник мого пана.
— Я зовсмі не знаю вашого пана, це мій годинник, я за нього дорого заплатив...
І, схопивши Жака за барки, хотів відняти йому годинник. Жак наблизився до свого коня, дістав один з пістолів і, приставивши його крамареві до грудей, сказав:
— Відступися, бо ляжеш трупом.
Переляканий крамар пустив нашого Жака, і той, умостившися на коня, повільно рушив до міста, сказавши собі: «Годинник уже є, пошукаємо ще нашого гаманця», Ґалянтерійник, на швидку руч зачинивши свою скриньку, звалив її на плечі і з криком послідував за Жаком:
— Рятуйте, ограбували, мене ограбували, убивця!..
Було це в жнива, поле рясніло женцями. Усі вони кинули свої серпи, згромадилися навколо цьото чоловіка і почали його питати, де злодій, де вбивця.
— Он він, он він там.
— Що? Отой вершник, що повільним кроком прямує до міської брами?
— Так, він.
— Ідіть геть, ви збожеволіли, хіба злодій їхатиме так повільно.
Люди не знали з дива, що робити: цей кричить, а той спокійно собі їде.
— Дорогі мої, — кричав далі крамар, — я буду зруйнований, як ви мені не допоможете; годинник коштує тридцять люїдорів, ні мідного п'ятака менше. Допоможіть мені, він утікає з моїм годинником, і, як підострожить коня, пропав мій годинник...
Якби Жак з віддалі навіть не чув галасу, то вже легко міг зауважити згромадження людей, але й не подумав прискорити кроку. Тим часом крамар, пообіцявши, що заплатить, намовив селян бігти за Жаком. І ось валка чоловіків, жінок і дітей рушила з криком: «Лови злодія, злодій, убивця!», а крамар, скільки йому дозволяв вантаж на плечах, не відставав від них і собі кричав: «Лови злодія, злодій, убивця!»
Так вони вступили до міста, бож у цьому місті, як я саме в цю мить пригадав, Жак і його пан зупинилися вчора на ночівлю. Мешканці вискакували на вулицю, приєднувалися до селян з крамарем і кричали всі разом: «Лови злодія, злодій, убивця!..» Усі в одну мить оточили Жака. Крамар кинувся на нього, а Жак відважив йому такого носака, що той повалився на землю, не перестаючи однак кричати: «Негіднику, злодюго, мерзотнику, віддай годинник; ти мені його однак віддаси, та ще й повиснеш на шибениці...» Жак, зберігаючи повний спокій, звернувся до натовпу, що безупинно зростав, кажучи:
— Тут має бути начальник поліції, ведіть мене до нього: там я доведу, що не я негідник, а скорше ним може бути цей чоловік. Я взяв у нього годинник, це правда; але це годинник мого пана. Я не так щоб і невідомий у цьому місті: позавчорашнього вечора ми, тобто я з паном, прибули сюди і зупинилися у начальника поліції, старого друга мого пана.
Якщо я тобі, читачу, досі не сказав, що Жак і його пан їхали через Конш і заночували у місцевого,начальника поліції, то тільки тому, що мені це не впало на думку раніше.
— Ведіть мене до пана начальника поліції, — сказав Жак і в цю ж таки мить ступив з коня на землю.
Так стали вони в центрі натовпу — він, його кінь і крамар, потім рушили і прибули до начальника поліції. Жак з конем і крамар вступили на подвір'я; Жак і крамар — тримаючи міцно один одного за поли. Натовп лишився на вулиці.
А що тим часом діється з Жаковим паном? Він заснув при битій дорозі, попустивши коня на поводі, закиненому на руку, і худобина скубла траву навколо заснулого, скільки їй дозволяла на це довжина повода.
Начальник поліції відразу ж, щойно побачив Жака, гукнув до нього:
— Гей, це ти, мій добрий Жаку? Що тебе привело сюди самого?
— Годинник мого пана: він залишив його, повісивши на ріг каміна, а я знайшов його у скринці цього чоловіка; і наш гаманець, який я забув у себе під подушкою. Та й він знайдеться, коли ви накажете.
— І коли це записане там, угорі, — додав начальник поліції.
Він тут таки покликав своїх людей; і крамар, показавши на великого гевала не дуже приємного вигляду, який недавно пристав тут на службу, сказав: