Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
Макшельмонт невимушено простяг руку Сергію Олексійовичу, і важко було зрозуміти, чи знав Орлов про те, що Інна Іванівна саме Макшельмонтом відкрила рахунок всім своїм майбутнім коханцям.
— Костянтине Дмитровичу, у вас ширінка розстібнута, — тихо сказав Орлов.
Борис Буревий відвернувся, бо кілька хвилин тому він став свідком досить пікантної сцени. Нетверезий Макшельмонт почервонів, а потім виклично сів на ліжко і показав Орлову на розстібнутого ґудзика:
— А ви застібніть!
— Костянтине Дмитровичу, що ви собі дозволяєте?!
— А, гидуєте! А ваша дружина не гидує застібати і розстібати…
Сергій Олексійович відвернувся і вийшов з кімнати.
— Навіщо ви його так? — накинувся Борис Буревий на Макшельмонта.
— А чому він хизується! Якби у мене була така дружина, я людям у вічі соромився б дивитися…
Орлов міг би, звичайно, викликати Макшельмонта на дуель, але не зробив цього, бо Макшельмонт був блискучим поетом і прекрасним перекладачем Верлена. Через хамську поведінку його часто викликали на дуелі, але кожного разу він говорив:
— Спочатку я мушу перекласти всього Верлена, а вже потім…
А оскільки спадщина Верлена була чималою, а Макшельмонт перекладав лише по кілька віршів в рік, то загибель на дуелі, судячи з усього, йому не загрожувала.
— Таксомотор, — повідомила служниця.
— Час їхати на лекцію Буревого, — згадав Орлов.
Сам Буревий після інциденту одразу відкланявся і один поїхав до Товариства вільної естетики.
Подружжя Орлових і Макшельмонт, ніби нічого не сталося, вийшли з будинку і сіли в авто.
— Хурделить, — сказав водій, виїжджаючи на вулицю. — До ранку все завіє…
Раптом з-за рогу на величезній швидкості виїхала машина й ледь не врізалася у авто з Орловими та Макшельмонтом.
— Зіб’є когось, — сказав водій. І, ніби почувши ці слова, машина виїхала на тротуар і врізалася в якусь жінку, що встигла лише скрикнути, а потім зникла під колесами авто.
Таксомотор зупинився, і Орлови з Макшельмонтом вистрибнули з машини. Довкола мертвої жінки вже збирався натовп.
— Кров… — подумала чомусь вголос Інна Іванівна, — сьогодні буде багато крові…
— Наздоженіть цього негідника! — наказав Орлов своєму водієві, побачивши порушника дорожнього руху попереду себе. І скоро автомобілі були вже поряд. Таксомотор дав сигнал, але на нього не було жодної реакції.
— Відкиньте верх, — наказав Орлов.
— Ви стрілятимете? — запитав водій.
— Відкиньте верх, — повторив Орлов.
Водій натиснув на важіль, і верх таксомотора почав повільно відкидатися. Машина, яку вони наздоганяли, була вже трохи попереду них. Шкіряного покриття на ній не було. І тоді Орлов, скочивши на заднє сидіння, напружився, дочекався відповідного моменту і перестрибнув у що машину, а потім щосили вдарив убивцю в щелепу і авто на повному ходу врізалася в кучугуру снігу.
Їй не вистачило. Не вистачило крові хирлявого й худого професора. Та й у цьому вбранні вона виглядала підозріло. Шлях додому був заборонений. Батько не вибачив їй позашлюбної вагітності.
Куди ж піти? І де взяти одяг? А ось і знайомий будинок. Трохи подумавши, вона зайшла не з парадного входу, а з чорного. Смикнула ручку дзвоника біля знайомих дверей: «Головне, щоб пані професорка була сама, без коханки…»
Двері відчинила жінка у рейтузах і сорочці з англійським комірцем. В її руці диміла цигарка на довгому мундштуці. Побачивши гостю, вона солодко і задоволено посміхнулася:
— Нарешті! Я знала, що ти колись все одно прийдеш! Чому не заходиш?
— Ви ж мене не запрошуєте.
— Боже мій, заходь, заходь!
У передпокої господиня по-чоловічому допомогла їй зняти шубу. І коли побачила, що дівчина гола, пробурмотіла зміненим, низьким, майже чоловічим голосом:
— А ти виявилася сміливішою, ніж я сподівалася.
— Ви працювали? Може, я невчасно?
— Ні-ні, що ти!
В кімнаті горів камін, потріскували дрова. На крісло був кинутий плед, яким щойно прикривали ноги. У перламутровій попільничці диміла недокурена цигарка. Довкола лежали книжки і рукописи. Пані професорка щойно працювала.
— Робота зажде. Головне, що ти прийшла… — господиня підійшла до дівчини, трохи незграбно, по-чоловічому обняла її, почала цілувати, потім стала перед нею на коліна… І раптом вигукнула обурено: — Ви щойно кохалися з чоловіком! Я не хочу вас більше бачити. Геть звідси!