Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем
- Автор: Капоте Трумен
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем». Краткое содержание книги:
Хто були ті люди, що вбили Клаттерів? Одного з них звали Дік Гікок, йому було 27 років, він працював механіком в авто-майстерні, водієм санітарної машини. Він хотів розбагатіти, мов у казці, хотів мати власне діло, хотів бути капіталістом. І лишалося тільки для початку дістати десять тисяч доларів — у будь-який спосіб, будь-якою ціною.
Тут випадок був порівняно простий і зрозумілий — буржуазне підприємництво за всіх часів грунтувалося на крові й аморальності. Значно складніше стояла справа з другим злочинцем, тридцятирічним Перрі Смітом, людиною без певних занять, без сім’ї, без постійної покрівлі над головою, людиною, яка, за визначенням Капоте після виходу книжки, «немовби виступила на сцену з моїх колишніх речей» і яка, очевидно, насамперед і зацікавила письменника в усій цій історії.
При знайомстві з цим персонажем у всіх складається подвійне враження. З одного боку, в Перрі відразу відчувається та сама мрійливість, вроджена лагідність вдачі, така знайома читачам «Лугової арфи» та «Сніданку у Тіффані». З другого — глибоко прихована гірка образа на світ, така ненависть до прожитого життя та підсвідома готовність поквитатися за перенесене приниження, що в Перрі вгадуються сформовані риси «вбивці від природи». Адже при всьому тому, що ідея нальоту на дім Клаттерів належала Гікоку, убивати їх почав Перрі — в нього у вирішальну хвилину виявилися міцніші нерви.
Коли з безлічі розрізнених деталей і відомостей виникає чітка картина злочину та його спонукальних мотивів, коли вимальовується психологічне підгрунтя подій, стає ясною і глибока різниця між Гікоком і Смітом, і водночас — їхня схожість у найголовнішому: у відсутності стримуючих моральних начал, у готовності вбивати невинних, чи то «забезпечуючи» собі, як Гікок, майбутнє процвітання, чи, як Сміт, помщаючись за своє невдале життя.
Тієї листопадової ночі у Голкомбі два начала, що вже давно існували в Перрі майже порізно — мрійливість і лагідність, з одного боку, та жорстокість і жадоба помсти — з другого — остаточно роз’єдналися. З першим же пострілом хвиля темної ненависті, що нею зрештою обернулись у Перрі мрійливість і непристосованість до життя, захлеснула його і перетворила на звіра.
Це було граничне відчуження людини від самої себе. Це був трагічний приклад того, як розтліває і знелюднює нестійку душу американська дійсність з її законами жорстокої боротьби за місце під сонцем, яких Перрі не хотів прийняти, але яким не вмів протистояти.
Твір Капоте ніколи не досяг би сили художнього узагальнення, коли б в основі його не лежала глибоко аргументована думка, що жертвами в справі Клаттерів були не тільки вбиті, а й ті, що вбивали. І Дік, і Перрі, кожен по своєму, виявилися жертвами американського соціального клімату, що розпалює в людині інстинкт збагачення, підриває моральні підвалини і, не задовольняючи природної людської потреби в щасті, стимулює інстинкти руйнування, насильства, помсти за зневажене чи просто нудне й одноманітне, ніби наперед запрограмоване, життя.
У фінальній сцені книжки на голкомбському кладовищі, з усіх боків оточеному ланами, слідчий Дьюї випадково зустрічається з найближчою подругою вбитої Ненсі Клаттер, студенткою Сьюзен Кідвелл, що приїхала на кілька днів до рідного містечка. З часу вбивства минуло майже п’ять років, про нього тепер рідко згадують. Життя йде своїм звичаєм; помер суддя, що виніс Гікоку і Сміту смертний вирок, а хлопець, з яким зустрічалася Ненсі, нещодавно одружився; та й сама Сьюзен дедалі рідше буває на могилі Клаттерів, ось і зараз їй треба поспішати: її чекає юнак, з яким у неї побачення... Спалах насильства немовби стихійно виник з потаємних глибин цього нічим не примітного спокійного побуту, виник і згас, безглуздо забравши з собою шість життів, на деякий час нагадавши людям — вони ж бо так швидко все забувають,— що життя завжди несе трагедію і трагедію цю не можна відвернути, бо трагічне — невід’ємна частина буття. І тільки чутливе, дуже уважне вухо може розрізнити в шелесті пшениці під вітром шість щораз тихших і тихших голосів...
Капоте пише повільно й важко, і не тільки тому, що його твори позначені відточеною майстерністю, якої нелегко досягти. Причина, очевидно, ще й в особливій творчій настроєності, яка, з’являючись, змушує Капоте роками просиджувати цілі дні над рукописом, а залишаючи письменника, прирікає його на тривалу бездіяльність. Капоте не належить до тих літераторів, чий закон — «жодного дня без рядка». Від часу виходу його «небелетристичного роману» він майже нічого не опублікував.
Лише у 1971 році з’явилися друком уривки з нового роману «Почуті молитви». Назву книжки запозичено з твору однієї іспанської черниці, що жила в XVI столітті: молитви почуті викликають куди більше сліз, аніж ті, яких не чує ніхто; та, може, саме наодинці з собою людина тільки й буває по-справжньому відверта? Герої нової книжки Капоте — а всі вони репрезентують американське «добре товариство» — волею письменника змушені залишатися сам на сам із своїм сумлінням. І тільки-но відкинуто маску добропорядності, що немовби приросла до людини й спонукав її не помічати — це ж бо так зручно! — яке велике розходження між її життям і вимогами справжньої етики та гуманності,— тільки-но це сталось, як виявляється, що в «доброму товаристві» — непрохідне нагромадження бруду, безчесності, користолюбства, святенництва, демагогії...
Дехто з читачів нової книжки Капоте впізнав себе в героях «Почутих молитов». Зчинився скандал. Капоте звинувачували в тому, що він порушив елементарні правила пристойності: використав одвертість своїх колишніх друзів для того, щоб з фактами в руках довести, як далеко зайшов процес девальвації моралі у сьогоденній Америці. Капоте відповів просто і з гідністю: «Я зробив те, що звелів мені обов’язок художника».
Але атмосфера скандалу, як видно, усе-таки негативно позначилася на літературній праці письменника: книжку й досі не завершено, і вона не вийшла у світ. Чи не повторюється не нова для Америки історія, коли під тиском буржуазної публіки та виразника її смаків — критики — письменник змушений замовкнути?