Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
Якийсь час він їхав, роззираючись по сторонах у пошуках телефону. Йому навіть удалося переконати себе в тому, що нікуди не вдасться додзвонитися з телефонних кабін, у яких вибите скло і розтрощені трубки.
Нарешті він зупинився, вийшов з машини і відзначив про себе, що в цьому місці ніколи раніше не був. Розрита бульдозером земля, котушки кабелю, непоказні дванадцятиповерхівки, бляшана коробка тролейбусної зупинки. Поблизу — нікого, і це головне, тому що майбутня розмова зовсім не узгоджувалася з присутністю на зупинці матері з дітлахами або чоловіка з газетою. У драмі нема місця мужикам з газетами.
Михайло зняв трубку, у глибині душі сподіваючись почути глухе мовчання або непролазний частокіл коротких гудків. Але автомат виявився справним.
За спиною заскрипіли гальма, хряснули дверцята, почувся тупіт. Михайло обернувся.
Великий РАФ припаркувався впритул із його Жигулями. Позаду машину блокували такі ж жигулі, на вигляд цивільні, але за кермом сидів чоловік з погонами. Шестеро інших, у незграбних бронежилетах кольору хакі, тримали Михайла під прицілом коротких автоматів. Облич не було видно під плетеними шапками з круглими прорізами для очей.
— На землю! Лягти на землю, руки за голову! — крикнув у мегафон з РАФа якийсь чолов’яга.
— Я… я не вбивця! — застогнав Михайло, звертаючись до найближчого з омонівців.
Оскільки підозрюваний у вбивстві Марини Рубиної Михайло Гретинський виявив при затримці непокору владі, його побили, одягли наручники і непритомного привезли до слідчого ізолятора.
6 травня, 13.30
Справа мені не сподобалася із самого початку.
До того ж, хочу зауважити: коли з повідомленням про вбивство ви отримуєте вичерпну інформацію про злочинця, то, якщо це тільки не кривава й безглузда сімейна різанина, можете бути впевнені — вас водять за ніс.
Утім, якщо вірити цьому загадковому всезнаючому сусідові, чоловік убив свою дружину, отже, злочин можна кваліфікувати як умисне вбивство. Ревнощі? Гроші? Що ще в цьому світі, крім грошей і ревнощів, може стати причиною смертовбивства? Випадковість.
Я тисячу разів обіцяв собі не думати про справу до прибуття на місце злочину. І, звичайно ж, тисячу разів порушував узяте зобов’язання. Тому, заходячи до під’їзду на диво доглянутого дев’ятиповерхового будинку, побудованого явно за індивідуальним проектом, у мене в голові мимоволі вималювалася повна картина злочину.
Чоловік потерпілої, повернувшись завчасно з відрядження, застав її у ліжку з сусідом. Після огидної сцени (можливо з побиттям) витяг зі столу важезне прес-пап’є (я ще з дитинства ніяк не міг позбутися образу прес-пап’є як найжорстокішого знаряддя убивства; пам’ятаю своє здивування, коли виявилося, що предмет моїх дитячих кримінальних переживань виявився легший за футбольний м’яч), що залишилося в спадщину від прадіда, сучасника Достоєвського, і кинувся на сусіда. Дружина, зі сльозами і криком «Не треба!» стала між ним і коханцем. Удар. Чоловік, вражений скоєним, швидко зник з місця злочину. Сусід, що був причетний до вбивства, але сам участі в ньому не брав, щоб якомога швидше позбутися підозр, подзвонив у міліцію.
Жарти жартами, але мої припущення були не безпідставними.
По-перше, вони не потребували додаткових пояснень і залучення сторонніх діючих осіб, вони розкривали механізм убивства через ревнощі, а подібні карні злочини з часів Отелло трапляються досить часто і, як на мене, траплятимуться, поки існуватиме рід людський.
По-друге, дозволяли швидко перевірити точність наданої інформації про вбивцю. Природно, що коханець знає про чоловіка, як правило, більше, ніж чоловік про коханця.
По-третє, з їх допомогою я намагався якось заглушити, відігнати якомога далі гнітючу глуху тривогу, що почала ятрити душу тільки-но смеркло.
Підійшовши до дев’ятиповерхової сірої махини сталінської епохи і з силою поборовши бажання перехреститися, я ввійшов у під’їзд.
Ліфт у будинку 8 по вулиці Лева Гумильова вмонтували вже після завершення будівництва — конструкція, як це зазвичай трапляється у таких випадках, виявилася невдалою. Вузький, маленький і схожий на поставлену вертикально труну ліфт мені не сподобався, але виходу не було і я натис на кнопку восьмого поверху.
Був травень, пів на другу, яблуневий цвіт сліпив очі, а у ліфті, усупереч сподіванням, терпко пахло чи то фіалками, чи то французькою туалетною водою.