Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— А то ні. Якби то був інший мужчина, я б не переймався, але ж Дрогеда… Дрогеда — це важкий суперник. Так, я стурбувався.

— Так ти знав, що я їду ще до того, як я повідомила тобі?

— То Клайд бовкнув, сам того не бажаючи. Він зателефонував до Бонна і спитав, чи не можу я хоч якось тебе зупинити, тому я попросив його потягнути час тиждень-два, поки я придумаю, що можна вдіяти. Не заради нього, Herzchen, ні, а заради мене. Я не альтруїст.

— Про це мені вже повідомила матуся. Але ж оцей будинок! Ти й справді придбав його місяць тому?

— Ні, не місяць і не придбав. Однак, якщо ти збираєшся продовжити свою кар’єру, і якщо нам знадобиться будинок у Лондоні, то я міг би подумати і про його купівлю. Ну, звісно, якщо він тобі подобається. Я навіть можу довірити тобі його переобладнання, якщо ти чесно пообіцяєш мені не прикрашати його рожевим чи помаранчевим.

— Я й гадки не мала, що ти такий хитрий. Чому ж ти одразу не сказав, що й досі кохаєш мене? Бо мені дуже хотілося, щоб ти це сказав!

— Ні. Ознаки цього були і ти сама могла їх побачити, мала побачити на власні очі.

— Боюся, що я страждаю на хронічну сліпоту. Нічого на власні очі я не бачила, і тому, напевне, потребувала трохи допомоги. І моя мати силоміць розкрила мені очі. Сьогодні увечері від неї прийшов лист, де вона пише, щоб я не поверталася додому.

— Твоя матір — чудова людина!

— Я здогадалася, що ти з нею бачився, Рейне. Коли?

— Я поїхав зустрітися з нею десь рік тому. Дрогеда — потрясаюче місце, але воно — не для тебе, Herzchen. Тоді я їздив, щоб відкрити твоїй матері очі саме на це. Ти навіть не уявляєш, який я радий, що мені вдалося це зробити, хоча не думаю, що сказав їй щось надзвичайно проникливе й розумне.

Джастина торкнулася пальцями його губ.

— Я сумнівалася у собі, Рейне. Завжди сумнівалася. І, можливо, завжди сумніватимусь.

— Ой, Herzchen, краще не треба! Для мене не може бути нікого іншого — тільки ти. Про це вже багато років знає увесь світ. Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним. Як ти могла сумніватися в почуттях свого найвідданішого кавалера? — Райнер зітхнув. — Що ж, принаймні останнє слово було не за мною. Можливо, ти й далі розважливо ставитимешся до порад своєї матері й вважатимеш їх вартими уваги.

— Благаю, не кажи так! Бідолашний Рейн, мабуть, твоє терпіння урвалося і тепер трималося на тоненькій ниточці. Не ображайся, що останнє слово залишилося за матусею. Це не має значення! І я на знак спокути й смиренності стала перед тобою на коліна!

— Слава Богу, що ця смиренність триватиме тільки сьогодні, — сказав Райнер вже бадьоріше. — А завтра ти оговтаєшся і будеш нормальною.