Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Вульф сказав:
— Якщо ви цікавитесь питаннями літератури й філософії… Ми тут інколи збираємось тісним колом і влаштовуємо літературні вечори. Я міг би подзвонити вам.
Гольт подякував.
— Я теж поет, — звірився Гісберт Вульф напівголосно.
Це зацікавило Гольта. Він обернувся до Вульфа і побачив, що той почервонів аж по самі вуха.
— Я пробую, виходячи з духу нашого часу, відповісти на тисячі запитань, полишених нам Рільке [56].
«Рільке?» — Гольт замислено затягнувся сигаретним димом.
— Я охоче прочитав би щось Рільке, — промовив він. — Це прізвище мені доводилось чути й раніше, але я нічого не читав з його творів.
Гісберт Вульф негайно ж підвівся й приніс досить зачитаний томик у виданні «Інзельферлаг».
— Ось, вибране, я охоче дам його вам! — Він перегорнув кілька сторінок. — «Ангел… — прочитав уголос. — Хто почує мій крик…» Ви розумієте? Хто почує нас в ангельських сферах? Оце воно і є — самотність європейця! Тримаючи палець в книзі, з ще й досі червоними вухами, Гісберт говорив:
— З цього починається й моя поезія. «І навіть коли він пригорне мене до серця…» Ангел, ви розумієте? Ці слова я взяв за епіграф до своєї четвертої «Бланкенезької елегії». Вона починається так: «Пригорни мене до серця, о ангел, візьми мене з собою!» Але в цій елегії я йду далі Рільке, розумієте? Якщо Рільке тікає в самотність, то я…
Гольт встав. Він відчув на собі погляд маленької Аннерози. Вона дивилась на нього, не приховуючи захоплення. Гольтові стало прикро за неї. Він вирішив, що буде до неї уважніший, коли доведеться ще зустрітися.
Прощаючись, старі Вульфи, так само, як і вітаючись, нарікали на лихоліття, на горе, що спіткало країну, на страшенно важке життя.
— Невже їм і справді так важко живеться? — запитав Гольт дядька, коли вони їхали додому.
— Анітрішки, — відказав комерційний радник. — Заокеанські діляги не полишили Вульфа в біді. Він одержує від них величезні продовольчі посилки. Але зараз дехто має за хороший тон нарікати на лихоліття.
Він зупинив машину біля вілли тітки Маріанни у Віденталі.
— Тепер лише від тебе залежить, зумієш ти стати міцно на ноги чи ні,— сказав дядько Франц. — У тебе гроші є? — Він дістав бумажник і простягнув Гольтові спершу три, а потім ще дві кредитки по п'ятдесят марок кожна. — Гроші, певна річ, зараз майже нічого не варті,— зітхнув він. — Якщо найближчим часом не буде вжито якихось заходів, то ми з нашою валютою потрапимо прямісінько в обійми розкішної інфляції! Та все ж марно грошей не витрачай, сигарет не купуй, їх одержуватимеш від мене безкоштовно.
Мати й тітка ще не повернулися з церкви. Гольт усівся на кухні і попросив у Брігітти чогось попоїсти. Вона взяла в руки піднос.
— А це навіщо? — здивувався Гольт. — Я їстиму тут. — Брігітта завагалась. — Що сталося? — запитав він.
Дівчина неохоче відповіла:
— Ваша вельмишановна тітка не любить, коли ви заходите на кухню.
— Моя вельмишановна тітка, — сказав Гольт, — мене абсолютно не обходить.
— Так то ж вас, — промовила Брігітта.
— Ви гадаете, вас лаятимуть за мене? — запитав він вражено.
Вона мовчки поставила на піднос їжу й прибор. Потім додала:
— Годину тому мене попередили, що при першій же… спробі зближення з молодим паном я негайно буду звільнена. Нині важко знайти місце служниці.
— Моя тітка — гидке стерво! Вона завжди була старою поганню!
— Прошу вас, ідіть у вітальню, — промовила Брігітта.
Він підвівся. Гольт знав: словами тут не зарадиш. Між нею і ним — прірва, і її не здолають жодні симпатії молодого пана. Він пішов у вітальню. Коли б Брігітта була дочкою Ген-нінгів або Тредеборнів, тоді тітка Маріанна неодмінно б сказала: «Яка чарівна дівчина!» Він знехотя сьорбав якусь юшку з зелені. Потім швиргонув ложку. «Яка пиха, ну зачекайте, я вам це пригадаю!»
Але зчиняти заколот проти дерев'яної фізіономії тіточки Маріанни і її поглядів було безглуздям, а проти матері — й поготів.
4
В понеділок по обіді тітка Маріанна приймала в себе кількох дам, запрошених нею на партію ромме [57], і Гольт, старанно вбраний і виголений, мусив хвилин на десять вийти у вітальню, посидіти з дамами і відповісти на їхні запитання. Така ж комедія повторювалася щосереди, коли фрау Гольт збирала гостей на бридж. Решту часу Гольтові давали спокій. Йому у всьому потурали. Коли він не з'являвся до столу, подавали обід в кімнату. Він цілими днями валявся в ліжку й читав.
56
Райнер Маріа Рільке (1875–1926) — австрійський поет-символіст.
57
Ромме — французька гра в карти.