Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Гольт дещо іронічно поглядав на свого дядечка. «Це, безперечно, людина спритна й енергійна, — подумав він, — але… у порівнянні з батьком… І що означає «народ без простору»? Адже зараз на це ніхто не поласиться!»
— В газетах, — сказав Гольт, — там, у батька, в російській зоні, категорично відкидають теорію про нестачу життєвого простору. Земельна реформа, запевняють вони, всіх забезпечить землею. — Гольт з подивом спостеріг, як нервозно відреагував на ці слова комерційний радник.
— Розподіл землі,— звернувся дядько Франц до Гольта, — не кажучи вже про моральну сторону, про те, що він є грубим порушенням священного права на власність, так от, ця земельна реформа взагалі видається мені заходом надто поспішним і сумнівним! Коли й надалі ситуація залишатиметься такою, якою вона починає вимальовуватися зараз, тобто коли не буде створено жодного центрального німецького адміністративного органу, то це означатиме, що східна зона буде економічно відрізаною від інших зон і опиниться, не в останню чергу й через земельну реформу, на порозі повного краху. При відбудові економіки вони натраплять на непереборні труднощі й звернуть собі шию. — І дядько Франц розповів про англо-французькі переговори з питання інтернаціоналізації Рейнсько-Рурської області.— Переговори, як на наше щастя, так і на наше нещастя, не дали наслідків; адже це означає, що питання про центральну адміністрацію не зрушило з місця. Французи з дивовижною впертістю чинять опір будь-якій спробі створення центрального адміністративного апарату. Вони хочуть перш за все впевнитися, що рейнсько-рурське питання буде врегульоване так, як це вигідно їм. А про східну зону слід сказати, що більшовизація економіки, яка знаходить свій вияв у хвилі експропріацій, є не чим іншим, як повною безпорадністю перед лицем усіх цих труднощів.
Гольт слухав, відкинувшись на спинку крісла. Міцно стиснутий рот і трішки опущені куточки губів надавали його обличчю задумливого і дещо презирливого виразу.
— Брат Карл оцінює ситуацію у східній зоні набагато песимістичніше. Він її зовсім не бере до уваги.
— Дозволь задати тобі ще одне запитання, — промовив Гольт. — Адже дядько Карл на своїй верфі, себто на тій верфі, де він генеральний директор, будував підводні човни, чи не так?
— З тисяча дев’ятсот тринадцятого року, — урочисто і строго зауважила тітка Маріанна, повернувши до Гольта маску з сліпучим рядом передніх зубів. — В п’ятницю, двадцять першого лютого кайзер Вільгельм вручив нашому папа грамоту-подяку за заслуги в справі будівництва німецького підводного флоту.
— Інтересно! — сказав Гольт і знову звернувся до дядька: — Мені б дуже хотілося знати, хто, власне, оплачував ці човни?
— Складне питання, цілий розділ фінансової науки, — відповів комерційний радник, намазуючи собі ще шматочок засмаженого хліба. — В принципі — держава.
«Ага, держава! Отже, гітлерівська держава, націсти! — Гольт задумливо колотив ложечкою чай. — Залишилося неясним питання, де ж вони брали гроші. Хто знає? Очевидно, з податкових сум, атож, у тих самих людей, що пізніше плавали на підводних човнах. Плавали? Вони всі пішли на дно! — Він припинив колотити чай. Подивився на дядька. — Невже дядько Франц не знає, що німецькі підводні човни знищувалися, не встигнувши вийти з гавані? Невже він не знає, що у кожному підводному човні тонуло два-три десятки людей, що вони захлиналися, мов пацюки?»
Гольт не сказав ні слова, на цей раз він здолав хвилювання. Раптом він так багато збагнув з того, що там, у батька, чув і читав у газетах і що раніше не вкладалося в нього у голові. А тому люб’язно, але з нотками іронії в голосі запитав:
— Прошу пробачення, скільки, скажімо, міг заробити дядько Карл на кожному члені екіпажу потопленого підводного човна?
Ніж з рук тітки Маріанни з брязкотом упав на тарілку. Запала тиша. Фрау Гольт непорушно дивилась на сина. Тітка Маріанна заціпеніла і як колода сиділа на своєму стільці. Вона лише незграбно кивнула головою Брігітті, щоб та вийшла з кімнати. Та комерційний радник, хоч і був збентежений, окинув Гольта скорше веселим, ніж здивованим поглядом.
— Ти сідлаєш коня з хвоста, — сказав він добродушно. — А от тебе б запитати: як би ти збудував підводний човен без грошей?
— Я взагалі не збираюсь будувати підводні човни, — відказав Гольт. — Але облишмо це, давай поговоримо про щось інше. — Він старанно закарбував у пам’яті цю розмову. Та комерційний радник аж ніяк не вважав її закінченою.